Перейти до змісту

← На головну

Віра Роїк

Віра Сергіївна Роїк (1911–2010) — видатна українська майстриня вишивки, Герой України, засновниця школи української народної вишивки в Криму. Понад пів століття вона популяризувала традиційну українську культуру та вишивальне мистецтво на кримській землі, ставши символом духовного зв'язку Криму з материковою Україною.

Огляд (Overview)

Віра Роїк народилася 1911 року в місті Лубни на Полтавщині в славному козацькому роду. Попри тяжку хворобу в дитинстві, а згодом контузію під час Другої світової війни та втрату здатності вишивати правою рукою, майстриня не зламалася, оволоділа вишиванням лівою рукою й присвятила улюбленій справі майже століття життя (померла у віці 99 років).

З 1952 року Віра Роїк мешкала в Криму, де розгорнула масштабну творчу, педагогічну та просвітницьку діяльність. Вона заснувала в Сімферополі Школу української вишивки, навчаючи дітей і дорослих орнаментам Полтавщини, Київщини, Поділля, Прикарпаття та інших регіонів України. За свій вагомий внесок у збереження та поширення української народної спадщини була удостоєна звання Герой України, а академік Дмитро Степовик назвав її «Кримською Полтавкою» та «Всеукраїнською матір'ю».

Ключові деталі / Підтеми

  • Походження, дитинство та «чарівний наперсток»: Народилася у Лубнах на Полтавщині у родині з козацьким корінням. Дитиною мріяла про балет, відвідувала хореографічну студію, захоплювалася музикою і малюванням, однак тяжка хвороба прикувала її до ліжка. Почувши вирок лікарів («ніколи не встане»), дівчина виявила надзвичайну волю до життя, піднялася й захопилася вишиванням. Перші уроки майстерності їй дала бабуся Оксана, яка подарувала онуці маленького золотого наперстка, що став для неї символічним оберегом на все життя.
  • Початок творчого шляху та випробування війни: Після закінчення гімназії працювала в Лубенській артілі вишивальниць. У 1936 році здобула відзнаку всесоюзної виставки народної творчості у Москві, після чого її вишивки регулярно експонувалися у багатьох музеях. Під час Другої світової війни зазнала тяжкої контузії, через яку була ушкоджена права рука. Проявивши виняткову мужність, за кілька років Віра Роїк навчилася вправно вишивати лівою рукою.
  • Життя у Криму та побутова культура (з 1952 року): Переїхавши до Криму в 1952 році, майстриня привезла із собою безмежну любов до українського мистецтва. Вона прагнула ошатности й краси в усьому: вишивкою були оздоблені навіть стільчик та газетниця в її оселі. Перевагу надавала вишиванкам, замовляючи вбрання у львівських майстринь і обов'язково відвідуючи їхні майстерні.
  • Школа української вишивки в Сімферополі: Заснувала в Сімферополі власну школу вишивального мистецтва. Учениці (як діти, так і дорослі) знайомилися з багатством української орнаментики різних регіонів — від Поділля й Прикарпаття до Полтавщини та Київщини. За словами заступника директора Національного музею українського народного декоративного мистецтва Людмили Білоус, головна заслуга Віри Роїк полягала в поширенні традиційної української культури в Криму.
  • Музеї та спадщина (Сімферополь, Гурзуф, колекція наперстків): Завдяки зусиллям її сина Вадима Роїка у 2012 році в Сімферополі відкрився Музей української вишивки імені Віри Роїк, а також було розпочато підготовку до відкриття однойменного музею в місті Гурзуф. Окрім робіт майстрині та зразків вишивок, у музеях представлена її унікальна колекція з 400 наперстків, виготовлених з різних матеріалів.
  • Визнання, спогади та книга «Світ у долонях»:
  • За визначний особистий внесок у розвиток українського мистецтва удостоєна звання Герой України.
  • Академік Дмитро Степовик дав майстрині почесні й теплі ймення «Кримська Полтавка» та «Всеукраїнська мати».
  • Син Вадим Роїк упорядкував і видав книгу спогадів «Світ у долонях. Спогади про Героя України, вишивальницю Віру Роїк», презентовану в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва.
  • Теплими спогадами про мисткиню поділилися її учениця Мирослава Тарахан (науковець Національного музею літератури України), її мати — музейний працівник Зінаїда Тарахан-Береза (яка вела спеціальний зошит «Поради Віри Сергіївни»), колишній директор Національного музею українського народного декоративного мистецтва Адріана Вялець та заступник директора цього музею Людмила Білоус.

Джерела та посилання