Перейти до змісту

← На головну

Північно-Кримський канал

Північно-Кримський канал — гідротехнічна система, що постачає прісну воду з Каховського водосховища на Херсонщині через Перекопський перешийок до Криму. До 2014 року канал забезпечував до 85 % потреб Криму у прісній воді.

Огляд (Overview)

Ідея будівництва каналу, яким би дніпровська вода потрапила на Кримський півострів, має тривалу історію. Вперше її у середині XIX століття запропонував засновник Нікітського ботанічного саду Христіан Стевен, однак імперська влада не підтримала її. У 1916 році ідею розвинув та технічно обґрунтував інженер В.Д. Никольський. У 1923–1924 роках на основі його розробок було виконано першу проєктну схему зрошення степової частини Криму дніпровськими водами, а в 1930 році А.С. Панпулов у своїх висновках детально проаналізував цю проєктну схему і підтвердив безальтернативність Дніпра як джерела обводнення північного Криму.

Безпосереднє рішення про спорудження Каховської ГЕС, Каховського водосховища та Північно-Кримського каналу було ухвалене Постановою ЦК ВКП(б) та Ради Міністрів СРСР наприкінці вересня 1950 року (20 вересня 1950 р.). Проєктні роботи з 1951 року здійснювала організація «Укрводпроєкт» із залученням понад 2 тисяч інженерно-технічних працівників та 17 науково-дослідних і навчальних закладів УРСР. Попри те, що Кримська область до 1954 року підпорядковувалася РРФСР, уряд РРФСР не провів жодних пошукових чи будівельних робіт на території півострова. Лише після передачі Криму до УРСР, 15 березня 1954 року Рада Міністрів УРСР та ЦК КПУ ухвалили постанову «Про будівництво Північно-Кримського каналу», поклавши реалізацію проєкту на ресурси України. З 1954 року підготовчі роботи набули широкомасштабного характеру, а офіційно будівництво розпочалося у 1957 році.

Головними спонукальними мотивами для кремлівського керівництва при ухваленні цього високовартісного проєкту були: розв'язання гострої проблеми забезпечення Чорноморського флоту та кримських курортів продовольством, а також приховане стратегічне завдання — розгортання вирощування бавовни як оборонної сировини для радянської армії.

Ключові деталі / Підтеми

  • Ранні проєкти та ідейні натхненники: У середині XIX ст. Христіан Стевен першим висунув ідею каналу. У 1916 р. її технічно обґрунтував інженер В.Д. Никольський, який у 1923–1924 рр. розробив проєктну схему. У 1930 р. А.С. Панпулов підготував детальні висновки до цієї схеми, визнавши всесоюзне значення іригації Криму водами Дніпра.
  • Рішення та проєктування: Постанова ЦК ВКП(б) та Ради Міністрів СРСР від вересня 1950 р. визначила будівництво гідрокомплексу. Проєктно-пошукові роботи вела організація «Укрводпроєкт», залучивши понад 2 тисячі інженерів та 17 науково-дослідних і навчальних закладів УРСР.
  • Бездіяльність РРФСР та Постанова УРСР 1954 року: Упродовж 1950–1954 рр. уряд РРФСР зволікав із проведенням робіт у Кримській області. Тільки 15 березня 1954 року, після входження Кримської області до УРСР, уряд України прийняв республіканську постанову про зведення каналу.
  • Мілітарно-пропагандистський контекст: Будівництво обґрунтовувалося потребою постачання продуктів для Чорноморського флоту (який мав забезпечити контроль у Чорному морі та Середземномор'ї) і курортів Криму (пропагандистський майданчик СРСР), а також вирощуванням бавовни.
  • Черги будівництва:
  • Перша черга (1957–1975): відкрита 17 жовтня 1963 р. Микитою Хрущовим після підриву земляного пересипу на Перекопі. Вода самопливом дійшла до Красноперекопська (1963), Джанкоя (1965), Керчі (1971). Завершено 29 грудня 1975 р. введенням Станційного водосховища. Основні параметри: довжина 406,2 км, проектна потужність 294 м³/с, середня ширина 10–15 м, глибина 6 м.
  • Друга черга (1979–1986): розпочата у квітні 1979 р. Збільшила площу зрошення на 80,8 тис. га; забезпечила водою Сімферополь та Південнобережжя. Збудовано Міжгірне водосховище поблизу с. Скворцове та 6-км з'єднувальний канал між Роздольненським і Чорноморським каналами (з підйомом води на 88 м).
  • Третя черга (1983–недобудована): розпочата у липні 1983 р. Проектна площа зрошення — 187,7 тис. га (Присивашшя, Південнобережжя, Каркінітська затока, Тарханкутське плато). Залишилася недобудованою через брак коштів.
  • Економічний ефект та виробництво (1963–1990): завдяки першій черзі площі зрошувальних земель зросли вчотирьох; закладено рисівництво (>20 тис. га) та риборозведення. Урожайність зернових зросла у 4,5 раза. До 1990 року порівняно з 1963 р. виробництво зерна і м'яса збільшилося вдвічі, молока — у 2,7 раза, садовини — у 5,5 раза, овочів — у 2,3 раза. У 1990 р. Крим виробляв 38% винограду, 15% садовини, 6% овочів, 4,6% м'яса від загальносоюзного обсягу.
  • Екологічна та культурна ціна іригації: Забезпечення зрошення Криму коштувало Україні затоплення Великого Лугу, знищення плавнів (природного фільтра Дніпра), підтоплення шахт та населених пунктів Дніпропетровщини, руйнування берегів та погіршення якості дніпровської води.
  • Гідросистема та гілки: канал бере початок від Каховського водосховища поблизу Нової Каховки (Херсонщина), тече на південь через Причорноморську низовину та Перекопський перешийок. Від магістралі відходять Краснознамянський канал та Чаплинська зрошувальна система; на території Криму — три великі зрошувально-обводнювальні гілки загальною довжиною 300 км: Роздольненська, Червоногвардійська та Азовський рисовий канал. Загалом канальна мережа в Криму сягає ~11 000 км.
  • Управління: Управління Північно-Кримського каналу розташоване на Херсонщині у м. Таврійську.
  • Трудові ресурси: На спорудженні каналу працювали тисячі людей з усієї України, зокрема за оргнабором залучалися кваліфіковані робітники з Житомирщини. Усього на будівництві перших черг було задіяно понад 10 тисяч людей та близько 2 тисяч одиниць техніки.
  • Керівник будівництва: Генеральний директор тресту «Кримканалбуд» у 1963–1985 рр. Михайло Лабунець.
  • Українізація степу: Канал змінив «обличчя» кримського населення — з ним у степовій частині півострова виникли цілі україномовні села.
  • Перекриття води (2014): Припинення подачі дніпровської води навесні 2014 р. через російську окупацію.

Суперечності та відкриті питання

  • У наявних джерелах різняться датування формального рішення про старт великого канального будівництва (20 березня 1950 р. vs 20 вересня 1950 р.). Для енциклопедичної верифікації цієї точки потрібна звірка з нормативними актами та архівними публікаціями.
  • Дата будівництва третьої черги: за джерелом Петра Вольвача («Чий берег, того й вода»), третю чергу розпочато у липні 1983 р.; за джерелом Валерія Верховського («Кримська світлиця», 2016, № 43), третя черга розпочата в 1990-х і завершена в 1997 р. Можливо, йдеться про різні етапи або складові гілок третьої черги.

Джерела та посилання