Перейти до змісту

← На головну

Кизилкобинська культура

Кизилкобинська культура — археологічна культура епохи пізньої бронзи та раннього заліза (кінця XII — III ст. до н. е.), поширена у Гірському, Передгірному та Південно-Західному Криму. У письмовій античній традиції її носії тотожні або безпосередньо пов'язані з племенами таврів.

Огляд (Overview)

Найбільшим, найзабезпеченішим та найтривалішим з відомих поселень кизилкобинської культури є Уч-Баш в Інкерманській долині (Севастопольський мікрорайон). Матеріали багаторічних розкопок Уч-Баша та поселення-супутника Сахарна Головка, узагальнені в монографії Евеліни Кравченко та співавторів (2016), демонструють безперервний розвиток культури протягом понад 400 років — від кінця XII до початку VII ст. до н. е.

Культура характеризується поєднанням осілого відтворювального господарства (землеробство, тваринництво), високоспеціалізованих ремесел (гостроноваторська металургія заліза, косторізне виробництво, гончарство) та привласнювальних промислів (вилов кефалі у Севастопольській бухті, полювання на оленів і кабанів).

Ключові деталі / Підтеми

  • Періодизація та хронологія: В історії кизилкобинських поселень Інкерманської долини виділяють старший дотаврський (кінець XII — X ст. до н. е., доба фінальної бронзи), молодший дотаврський (IX — середина VIII ст. до н. е., ранньозалізний перехідний етап) та таврський періоди (з другої половини VIII — VII ст. до н. е.).
  • Ранньозалізна металургія: Уч-Баш та урочище Сеферек-Коба на Карабі-яйлі виступають одними з найраніших осередків виплавки та обробки заліза у Північному Причорномор'ї (з кінця IX — VIII ст. до н. е.), що синхронізуються з кавказькими металургійними центрами.
  • Специфіка господарського укладу:
  • Землеробство: вирощування плівчастого ячменю, голозерної та двозернянкової пшениці, а також жита; ймовірне існування городництва та присадибного виноградарства.
  • Тваринництво: у структурі свійського стада понад 55 % становить дрібна рогата худоба (вівці й кози), близько 20 % — велика рогата худоба, а також свині й коні. Таке співвідношення зближує кизилкобинців із присередземноморськими та степовими господарствами в умовах дефіциту пасовищ у гірсько-передгірному ландшафті.
  • Морські промисли: сезонний вилов кефалі (сингіля та гостроноса) ставними сітками у верхів'ї Севастопольської бухти восени.
  • Матеріальна культура та ремесла: Для культури характерний ліпний керамічний посуд із багатим вирізним та штампованим орнаментом, інкрустованим білою пастою (корчаги, миски, черпаки, кубки), виготовлення кістяних знарядь (псалії, наконечники стріл, ложки, голки), а також крем'яних вкладнів серпів і свердел.
  • Етнічні взаємозв'язки: У матеріалах кизилкобинської культури зафіксовано імпортні та інокультурні впливи фракійського гальштату, білозерської культури з Нижнього Подніпров'я, кочових народів чорногорівсько-новочеркаського колу та кавказьких ремісничих осередків.

Джерела та посилання