Перейти до змісту

← На головну

Італійці в Криму

Італійці — один із численних народів, що залишили виразний слід у багатонаціональній історії Криму: від середньовічних ґенуезьких і венеціанських колоністів до модерної італійської громади півострова, яку в XX ст. було майже повністю знищено репресіями та депортацією.

Огляд (Overview)

Присутність італійців у Криму має дві виразні хвилі. Перша припала на середньовіччя: майже 800 років тому, коли Італії як єдиної держави ще не існувало, на півострові закріпилися колоністи морських республік Венеції, Пізи та Генуї. Після запеклої боротьби перемогла Генуя, яка майже 300 років володіла узбережжям Криму (Солдайя/Судак, Кафа/Феодосія, Чембало/Балаклава), звівши численні фортеці на мисах, аж поки Османська імперія не поклала край ґенуезькому пануванню. Ті італійці, що залишилися, розчинилися в місцевій мові й культурі (частково — у кримських татарах).

Друга хвиля прийшла ще через 300 років, коли узбережжям уже володіла Російська імперія: це були вихідці з модерних італійських князівств і королівств (Сардинського, Неаполітанського), купці таврійського хліба, а також архітектори, художники, музики, лікарі й учителі. Зодчий Алессандро Дігбі визначив план центру Керчі та зведення її визначних будівель (зокрема Мітридатових сходів). У Феодосії досі нагадує про них Італійська вулиця. Особливу сторінку становить відображення Кримської війни в італійській літературі — зокрема, роман «Шляхетне безумство» письменника руху «Скапільятура» Уго Таркетті.

Ключові деталі / Підтеми

  • Середньовічні колонії: ґенуезці, венеціанці та пізанці; Солдайя (Судак) була останнім оплотом венеціанців, тоді як Маттео Поло, дядько Марко Поло, мешкав і торгував у Судаку — звідти розпочиналася подорож Марко Поло на Схід.
  • Грифон як символ: міфічна істота грифон присутня на гербах сучасного Криму та Керчі, як і на давньому гербі Генуї — слід середньовічного зв'язку.
  • Рід Гарібальді: лігурійський рід із Генуї мав розгалужену кримську гілку; дядько Джузеппе Гарібальді Амвросій торгував у Феодосії, Таганрозі й Керчі, був консулом від італійських королівств. Існує ймовірне припущення, що клятву об'єднати Італію майбутній герой приніс 1833 року в Таганрозі.
  • Відображення Кримської війни в літературі Італії: класичний італійський письменник руху «Скапільятура» Уго Таркетті у романі «Шляхетне безумство» змалював трагічну участь солдатів сардинської армії у Кримській війні.
  • Радянський період і національний колгосп: італійців згуртували в національний колгосп імені Сакко й Ванцетті (на честь страчених у США італійських робітників); з його прибутків утримувалися італійські культурницькі заклади в Керчі. Національних сільрад італійці, на відміну від інших етносів, не мали.
  • Чисельність: за різними оцінками, італійців було від 3 до 5 тисяч — близько 2 % населення Кримської АРСР. Через перехресні інтернаціональні шлюби (наприклад, кримські Гарібальді) багато хто за культурою й кров'ю ставав радше кримськими німцями.
  • Репресії та депортація: через чекістські репресії до початку Другої світової в Криму лишилося лише 1,3 % італійців; чимало виїхали на батьківщину предків на початку 1930-х. У лютому 1942 року, майже одразу після Керченсько-Феодосійської десантної операції, італійців із «звільненої території» вивезли до Казахстану; дорога забрала половину виселенців. Повернутися дозволили по смерті Сталіна, але повернулася ледь половина тих, хто вижив (трохи більше 300 осіб), майно не повернули.
  • Відродження громади: 1992 року кримські італійці заснували спільноту «Черкіо» (італійське ім'я Керчі), що обстоює збереження їхньої релігійної, культурної та історичної ідентичності; зі спочатку 200 людей залишилося менше півсотні.

Джерела та посилання