Перейти до змісту

← На головну

Печерні міста Криму

«Печерні міста» — умовна назва середньовічних гірських укріплених поселень, фортець, монастирів та замків південно-західного Криму (Внутрішнє пасмо Кримських гір), що поєднували наземні кам'яні споруди з комплексами штучних печер, вирубаних у вапнякових скелях. Термін закріпився за мандрівниками XVIII–XIX ст. через те, що наземні будівлі з часом зруйнувалися, а печерні храми й усипальні на обривах збереглися.

Огляд (Overview)

Печерні міста Криму — одні з найпопулярніших туристичних пам'яток півострова й водночас найменш досліджені культурно-археологічні об'єкти регіону. Вони простягнулися ланцюжком у важкодоступних місцях Внутрішнього пасма на південному заході Криму, утворюючи своєрідне туристичне «Золоте кільце». На відміну від поширеної помилкової думки, вони не були єдиною стрункою оборонною системою Візантії, а виникали в різний час і незалежно від імперії — у силу соціально-економічних і політичних умов.

Першим ґрунтовним описом печерних міст вважається звіт Мартина Броневського (1578 р.), посла польського короля Стефана Баторія до татарського хана. Після турецького завоювання міста занепали, писемних свідчень майже не лишилося; детальніші відомості подає лише Евлія Челебі (XVII ст.). Перше наукове дослідження провів академік П. С. Паллас (1793–1801). Важливе значення має шеститомний опис Криму і Кавказу швейцарського мандрівника Дюбуа де Монтпере з атласом рисунків печерних міст.

Г. В. Ковалевський підсумував охоронну роль цих пам'яток так: «…вони зберегли в своїх ізольованих гніздах давні і своєрідні релікти минулого — уламки людських рас, мов, старі господарчі форми, звичаї, побут, рештки рослинного й тваринного світу».

Ключові деталі / Підтеми

  • Три групи пам'яток: печерні міста Криму поділяють на три різночасні групи — великі укріплені поселення, малі феодальні замки та пізні християнські монастирі.
  • Перша група — укріплені поселення: великі населені пункти (кілька десятків гектарів) на висотах і скелястих мисах Внутрішнього пасма, захищені обривами й фортецями; у глибині — місця для караванів і мешканців навколишніх сіл. До першої групи належать чотири міста біля Бахчисарая: Ескі-Кермен (біля зниклого с. Кріпке, кол. Черкез-Кермен), Мангуп (с. Залісне, кол. Юхари-Каралез), Киз-Кермен (с. Кудрине, кол. Шури) і Чуфут-Кале. Більшість виникла в ранньому Середньовіччі неподалік давнього шляху з Херсонесу в степ.
  • Друга група — феодальні замки: невеликі укріплення (1,5–2 га) на дрібних висотах, що панували над долинами (Каламіта в Інкермані, Сюйренське укріплення, Тепе-Кермен, Бакла, замок Киз-Кулє / Дівоча вежа північно-західніше Ескі-Кермену). Торгових площ і караванних стоянок не мали — насправді це були феодальні замки.
  • Третя група — печерні монастирі: пізні християнські монастирі (не раніше IX–X ст.) з багатоярусними штучними печерами на обривах — Успенський, Інкерманський, Чильтре, Шулдан, Качі-Кальон та ін. Подібні до монастирів Кавказу (Вардзія в Грузії), Каппадокії (Мала Азія) і Сицилії; спеціальних оборонних споруд зазвичай не мали.
  • Походження терміну: враження «міст із самих печер» виникло тому, що наземні будівлі зруйнувалися й заросли лісом, тоді як печерні церкви, усипальниці й склепи на обривах збереглися.
  • Дослідники: Мартин Броневський (1578), Евлія Челебі (XVII ст.), П. С. Паллас (1793–1801), Дюбуа де Монтпере (атлас рисунків), Г. В. Ковалевський (висновок про охоронну роль).

Суперечності та відкриті питання

  • Однорідність проти різночасності: донедавна печерні міста вважали однорідними й одночасними пам'ятками, що породжувало хибні історичні висновки; сучасна наука поділяє їх на три різночасні групи.
  • «Візантійська оборонна система»: джерело прямо заперечує погляд на печерні міста як втілення військово-стратегічного задуму Візантії — вони виникали незалежно від імперії.
  • Недостатня вивченість: печерні міста лишаються найменш дослідженими об'єктами Криму; науково-технічні розвідки та методики геомеханіки й підземного будівництва ще не застосовувалися.

Джерела та посилання