Перейти до змісту

← На головну

Свято-Успенський монастир (Кримська Лавра)

Чоловічий Свято-Успенський печерний монастир біля Бахчисарая, в ущелині Мар'ям-Дере (Святої Марії); одна з найшанованіших православних святинь Криму, відома також як Кримська Лавра або Кримський Афон — на межі християнського і мусульманського світів.

Огляд (Overview)

Монастир розташований неподалік Бахчисарая в ущелині Мар'ям-Дере серед скель Внутрішнього пасма. Час виникнення печерного храму Успіння Пресвятої Богородиці залишається відкритим питанням. За однією з версій, обитель заснували грецькі ченці VIII–IX ст., прихильники іконовшанування, які втекли з Візантії під час іконоборства; вони видовбали храм і келії в скелі. Монастир існував ніби на межі двох світів — християнського та язичницького: у долинах неподалік археологи виявили християнські могильники VI ст., а сусідами були язичницькі алано-готські племена, серед яких ченці вели місіонерство.

Легенди VIII–IX ст. пов'язують появу чудотворної ікони Божої Матері на Успенській скелі з пастухом Михайлом мангупського князя (двічі переносив образ — той повертався) та з порятунком від змія; для ікони звели печерний Успенський храм.

Найдавніша документальна згадка — XVI ст.: у грамоті царя Федора Івановича від 27 травня 1596 р. обитель названо «Монастир Пречистої Богородиці на Салачиці»; братії послано 15 рублів милостині. За іншою версією (XI–XIV ст., підтримував О. Бертьє-Делагард за незбереженими рукописами), монастир спершу був у печерах біля південних воріт Чуфут-Кале і після захоплення турками 1475 р. перенесений на нинішнє місце.

Наприкінці XV ст. обитель стала резиденцією Готсько-Кафських митрополитів і центром православ'я на півострові. Її шанували й мусульмани (Майрім-Анай — «матінка Марія»; ущелина Мар'ям-Дере); деякі кримські хани після походів робили дари до образу Божої Матері.

На початку XX ст. — розквіт: 5 церков (Успенська печерна, св. Марка печерна, св. Інокентія Іркутського, свв. Костянтина та Олени, цвинтарна св. Георгія Переможця), келії, господарські споруди, будинок настоятеля, будинок для прочан, фруктовий сад з фонтаном; понад 50 монахів. Після 1917 р. обитель проіснувала ще кілька років; 1921-го закрита як «гніздо контрреволюційного підпілля», майно знищено, на території — трудова колонія інвалідів ім. Артема. До 1929 р. п'ять храмів і каплиць розібрані, оздоблення Успенського храму спаплюжене. Бахчисарайську ікону греки вивезли 1778 р.; до 1918 р. вона була «поблизу Маріуполя… в Успенському храмі», далі сліди зникають.

Під час Кримської війни (1855–1856) і Другої світової війни монастир давав прихисток пораненим; на військовому цвинтарі — могили воїнів Кримської війни та воїнів 1940-х з червоними зірками. У 1970–1980-х рр. — психоневрологічний інтернат. Відродження з 1993 р.: відреставровано Успенську церкву і сходи, наскельний іконопис, золотий купол; дзвони чути на дорозі до Чуфут-Кале; новописана копія Бахчисарайської ікони, ікони «Троєручиця» та «Всецариця», два ковчеги з мощами.

Ключові деталі / Підтеми

  • Розташування: ущелина Мар'ям-Дере (Святої Марії) біля Бахчисарая; сусідство з плато Бурунчак / Чуфут-Кале; дорога до фортеці з дзвонами обителі.
  • Версія заснування VIII–IX ст.: грецькі ченці-іконошанувальники з Візантії; печерний храм і келії; «межа» християнського й язичницького світів; могильники VI ст. як побічне підтвердження; місіонерство серед алано-готів.
  • Легенди про ікону: пастух Михайло мангупського князя; повернення образу на скелю; порятунок від змія; печерний Успенський храм.
  • Документальна згадка 1596: «Монастир Пречистої Богородиці на Салачиці»; 15 руб. милостині від Федора Івановича.
  • Версія перенесення з Чуфут-Кале: печери біля південних воріт (XI–XIV); після 1475 — на нове місце; О. Бертьє-Делагард (рукописи не збереглися).
  • Резиденція митрополитів: кінець XV ст. — Готсько-Кафські митрополити; центр православ'я; шанування мусульманами (Майрім-Анай); дари ханів.
  • Розквіт поч. XX ст.: 5 церков; інфраструктура прочан; >50 монахів.
  • Радянське закриття: 1921 — закриття, колонія інвалідів ім. Артема; до 1929 — розібрані храми, спаплюжений Успенський; 1970–1980 — психоневрологічний інтернат.
  • Бахчисарайська ікона: вивезена греками 1778; до 1918 поблизу Маріуполя в Успенському храмі; сліди зникають; з 1990-х — новописана копія в головному храмі.
  • Війни та цвинтар: прихисток пораненим у 1855–1856 і ДСВ; військовий цвинтар (Кримська війна + воїни 1940-х).
  • Відродження з 1993: Успенська церква, сходи, наскельний іконопис, золотий купол; «Троєручиця», «Всецариця»; 2 ковчеги з мощами.
  • Назви: Кримська Лавра / Кримський Афон; межа християнського і мусульманського світів.

Суперечності та відкриті питання

  • Дата заснування: час виникнення печерного храму Успіння й самого монастиря залишається відкритим; версія грецьких ченців VIII–IX ст. спирається на легенди та побічні археологічні дані (могильники VI ст.), а не на прямі писемні джерела того часу.
  • Перенесення з Чуфут-Кале: версія XI–XIV ст. про розташування біля південних воріт фортеці та перенесення після 1475 р. підтримувалася О. Бертьє-Делагардом за рукописами, що не збереглися; документально підтверджена згадка — лише з XVI ст. (1596).
  • Резиденція митрополитів: джерело відносить перетворення обителі на резиденцію Готсько-Кафських митрополитів до кінця XV ст.; на сторінці Митрополія Готії та Кафи центр після падіння Мангупа (1475) також пов'язується з Успенським (Панагія) скитом — хронологія узгоджується в загальних рисах, але деталі «Готсько-Кафських» vs поетапного злиття кафедр (1676) потребують обережного читання джерел.

Джерела та посилання