Перейти до змісту

← На головну

Форсування Сивашу (1943–1944)

Форсування Сивашу взимку 1943–1944 рр. — будівництво саперами 51-ї армії 4-го Українського фронту переправи через сиваську водну перепону, що у квітні 1944 року відкрило шлях до звільнення Криму. На честь загиблих сапери збудували перший на Херсонщині пам'ятник — 7-метровий монумент на березі Сиваша.

Огляд (Overview)

Сиваш — мілководна солона затока, яку військові вважали майже непрохідною перепоною для піхоти, артилерії та танків. Щоб звільнити Крим, радянським військам потрібно було закріпитися на півострові й створити плацдарм. Сапери 51-ї армії 4-го Українського фронту під постійними повітряними обстрілами збудували унікальну переправу: спочатку лодочно-понтонну, згодом — другу біля острова Руський і земляну дамбу для важкої артилерії. Саме завдяки переправі у квітні 1944 року було розпочато звільнення Кримського півострова.

Ключові деталі / Підтеми

  • Будівництво переправи саперами 51-ї армії: формування переправи розпочалось 01 листопада 1943 року піхотинцями 10-го стрілкового корпусу 51-ї армії 4-го Українського фронту. Маршрут завдовжки майже три кілометри лодочно-понтонної переправи бійці долали за 4 години. Другу переправу, у районі острова Руський, збудували згодом — вона почала діяти 09 грудня 1943 року. Для переправлення важкої артилерії у січні 1944 року почали зводити земляну дамбу. Усе будівництво тривало цілодобово.
  • Умови праці саперів: холодна солона вода, що роз'їдала і метал, і людське тіло, мулисте дно, шторми, сніг, дощ і постійний ворожий обстріл з повітря. Німецьке командування вважало форсування Сиваша нереальним завданням, особливо з технікою, тому не збудувало укріплень на південному березі.
  • 7-метровий монумент (1944): сапери збудували на березі Сиваша фігуру воїна з автоматом (висотою 7 м) із підручних засобів — дощок, арматури, сиваської глини, водорості, залишків тканини з парашутів. Це був фактично перший пам'ятник солдатам, загиблим на території Херсонщини, зведений самими бійцями ще у ході бойових дій.
  • Братські могили та увічнення: монумент споруджено над 19 братськими могилами, де, за клопотанням, було поховано близько 15000 військовослужбовців; частина імен виписана на постаменті. У 1947–1948 рр. про пам'ятник писала місцева та республіканська преса, він став туристичним об'єктом і місцем поклоніння місцевих жителів.
  • Комісія «Будмонумент» і реставрація: технічний стан пам'ятника досліджувала спеціальна комісія за участю представника київського «Будмонументу» скульптора Ражби Я.С. Комісія встановила потребу 200000 крб. на реставрацію, які обласна влада просила виділити, проте кошти на відновлення у первісному вигляді з довговічних матеріалів так і не було виділено. Нині на місці стоїть скромний типовий пам'ятник на власні кошти області.
  • Історичні паралелі та провідники: через Сиваш переправлялися війська й раніше — 1737 р. (фельдмаршал Лассі) та восени 1920 р. (М. Фрунзе). Провідником військ 1943 року став місцевий селянин із села Строганівка Чаплинського району Іван Іванович Оленчук, що вказував цей шлях ще 1920 р. військам Фрунзе; другий брід показав житель села Василівки Новотроїцького району Василь Кіндратович Заулочний.

Джерела та посилання