Перейти до змісту

← На головну

Стан промисловості та будівельної галузі Криму у повоєнне десятиліття (1944–1954)

Комплексна криза промислового виробництва, важкої металургії, житлового та комунального будівництва в Кримській області під час її перебування у складі РРФСР у перше повоєнне десятиліття (1944–1954). Провал відбудовчих робіт керівництвом РРСФР стал однією з ключових причин ініціювання союзним урядом передачі Кримської області до складу Української РСР.

Огляд (Overview)

Офіційна радянська історіографія (зокрема видання «Історія міст і сіл УРСР», 1974) формувала міф про швидку й успішну повоєнну відбудову господарства Криму під керівництвом парторганів РРФСР. Завербована пропаганда звітувала про відбудову 459 підприємств та інвестиції понад 1 млрд карбованців за 1944–1947 роки.

Проте закриті архівні документи та дослідження свідчать про протилежне: через п'ять років після закінчення війни (1950 рік) загальний обсяг промислового виробництва у Криму становив лише 56,9% від довоєнного рівня. У базових для регіону харчовій, тютюновій та виноробній галузях цей показник не перевищував 30–35%. З наявних у 1953 році 552 підприємств валовий план ледь виконали 427 (з яких 44% припадало на підприємства харчопрому).

Розвиток металообробки та машинобудування на півострові став можливим лише після відновлення ДніпроГЕС (1947) та спорудження Каховської ГЕС, оскільки місцеві малопотужні електростанції Севастополя й Керчі покривали потреби тільки промислових об'єктів Чорноморського флоту й важкої індустрії.

Ключові деталі / Підтеми

  • Занепад важкої індустрії та металургії (Керч):
  • Керченський металургійний комбінат (завод ім. Войкова), який до війни мав 3 доменні печі, до початку 1954 року так і не був відроджений (працював лише ливарний цех із другорядною продукцією).
  • Перший секретар Кримського обкому Павло Титов у закритому листі до Г. Маленкова від 27 лютого 1953 року скаржився на повне ігнорування відбудови металургійної бази з боку Міністерства чорної металургії СРСР та відсутність виробничої бази тресту «Керчметалургбуд».

  • Коксохімічний завод ім. Кірова у Керчі до 1954 року не відновили; із металургійних об'єктів працював лише Комиш-Бурунський залізорудний комбінат.

  • Колапс житлово-комунального будівництва у містах:

  • Феодосія: за 10 років після війни міськвиконком збудував лише один 8-квартирний будинок (при руйнуванні 40% житла). У місті були відсутні вода, електроенергія та банно-пральний комбінат, а вдосконалене покриття мала лише одна вулиця.
  • Керч: через відсутність будівельних потужностей відбудова Кіровського району практично не велася. Республіканські рішення про організацію тресту «Керчцивільбуд» (1953), будівництво морського вокзалу (1952), молокозаводу (з 1945) та кондитерської крамниці так і залишилися невиконаними.
  • Євпаторія: за словами секретаря райкому Кругляка, за 10 повоєнних років у місті не було збудовано жодного квадратного метра житла.

  • Сільська місцевість: будівництво житла й соціальних закладів повністю перекладалося на самі селянські господарства.

  • Санітарно-екологічна криза та невикористання бюджетних коштів:

  • Через відсутність очисних споруд у курортних містах стічні води скидалися у море безпосередньо біля берега (у Феодосії — на міському пляжі), а в Євпаторії — у поверхневі шари ґрунту, отруюючи артезіанські води. Це спричинило масовий спалах дизентерії влітку 1954 року.

  • Бюджетні кошти на водогони й каналізацію з року в рік не освоювалися або розкрадалися. У 1953 році з 2999 тис. крб., виділених на каналізацію, освоїли лише 254 тис. крб.

  • Відбудова Севастополя:

  • Севастополь відбудовували інтенсивніше як головну базу Чорноморського флоту за рахунок прямих вливань з бюджету України та українських переселенців.

  • Попри постанову Ради Міністрів СРСР 1948 року та особисту увагу Й. Сталіна, відбудова йшла повільно. У листі П. Титова та командувача ЧФ С. Горшкова до Г. Маленкова від 9 квітня 1953 року зазначалося, що з виділених 1176 млн крб. за чотири роки освоєно лише 870 млн (не введено 35 тис. м² житла, школи, лікарні, кінотеатри).

  • Економічне підґрунтя передачі Криму Україні (1954):

  • Безпорадність і занедбаність півострова під управлінням РРФСР змусили кремлівське керівництво передати занедбану область до складу Української РСР, переклавши весь тягар повоєнної відбудови на українську економіку та народ.

Суперечності та відкриті питання

  • Пропагандистські звітні показники проти архівних реалій: Офіційне видання «Історія міст і сіл УРСР» (1974) заявляло про введення 459 відбудованих підприємств до 1948 року. Однак закрита статистика партійних органів (досліджена І. Яценком) та службова переписка Павла Титова з Г. Маленковим (1953) свідчать, що ключові підприємства (Керченський металургійний комбінат ім. Войкова, Коксохімічний завод) залишалися в руїнах, а промисловість ледь досягла 56,9% довоєнного рівня.

Джерела та посилання