Перейти до змісту

← На головну

Депортація кримських татар (1944)

Примусове виселення всього кримськотатарського населення з Кримського півострова, здійснене радянською владою 18–20 травня 1944 року за наказом Сталіна. В Україні визнане геноцидом кримськотатарського народу.

Огляд (Overview)

У 1944 році радянська влада звинуватила кримських татар у співпраці з окупаційною адміністрацією («тотальному колабораціонізмі») та прийняла рішення про депортацію корінного народу з рідної землі. Операції передувала спільна постанова НКВС і НКДБ СРСР від 13 квітня 1944 року «Про заходи по очищенню території Кримської АРСР від антирадянських елементів». Незважаючи на звернення місцевого керівництва (зокрема секретаря обкому В. Булатова), яке запевняло у відданості більшості татарського населення радянській владі, 11 травня 1944 року Йосип Сталін підписав постанову ДКО № 5859сс про організацію виселення.

Основна фаза депортації відбулася 18–20 травня 1944 року. Решту представників народу, які залишилися на півострові, виселили під час червневої депортації (27–28 червня 1944 року) разом із вірменами, болгарами та греками. Депортованих перевозили у непристосованих товарних вагонах для худоби, де люди тижнями потерпали від задухи, тисняви, голоду, хвороб та відсутності питної води. Виселення охопило також і ветеранів Червоної армії, колишніх партизанів та радянських активістів. У місцях заслання (переважно в Узбекистані, а також у Казахстані, Таджикистані, на Уралі та в Сибіру) депортовані перебували у статусі спецпоселенців до 1956 року. Лише у 1989 році почалася їхня масова репатріація на батьківщину.

Ключові деталі / Підтеми

  • Привід та правова оцінка: Офіційним приводом для виселення стало звинувачення в «тотальному колабораціонізмі» (Постанова ДКО № ГОКО-5859 від 11.05.1944). Колективне покарання цілого етносу прямо порушувало статтю 50 Гаазької конвенції 1907 року «Про закони і звичаї сухопутної війни».
  • Масштаб і географія заслання: За радянськими даними було виселено 194 111 кримських татар; за оцінками кримськотатарського національного руху кількість депортованих становила близько 423 тисяч. Основними напрямками заслання стали Узбекистан, Казахстан, Таджикистан, Марійська АРСР, Південний Урал та Костромська область.
  • Хід та умови виселення: Виселення здійснювали війська НКВС. На збори давали від 5 хвилин (у Бахчисараї) до 15 хвилин. Сім'ям дозволялося взяти з собою до 500 кг речей, але в реальності все обмежувалося ручною поклажею, багато хто залишався без документів. Депортованих перевозили у вагонах для худоби (щойно повернутих з виселення народів Кавказу, забруднених кров'ю та екскрементами).
  • Смертність та демографічні втрати: За підрахунками вчених, під час транспортування загинуло близько 8 тисяч осіб (тоді як офіційні звіти зазначали лише 191 померлого). У спецпоселеннях від голоду й хвороб померло 20–25% депортованих (за даними самоперепису кримськотатарського руху — до 46%).
  • Депортація військовослужбовців та партизанів: Виселенню підлягали навіть демобілізовані військові Червоної армії, евакуйовані, колишні партизани (зокрема політруки 5-го партизанського загону Ахметов та Ісаєв) та щонайменше чотири Герої Радянського Союзу (нагороджені за Керченський десант 1943 року).
  • Залізнична логістика: Спеціальні перевезення для Слідчого комітету (СК) НКВС забезпечувала Сталінська залізниця під керівництвом Миколи Закорка, який надсилав оперативні звіти наркому Лазарю Кагановичу.
  • Статус спецпоселенців та заборони: Уцілілі до 1956 року вважалися засланими навічно й не мали права залишати спецпоселення під загрозою 20-річної каторги. Хоча в 1967 році звинувачення зняли, повертатися до Криму їм забороняли до 1989 року.
  • Наслідки та заселення півострова: Примусове виселення корінного населення спричинило руйнацію традиційного зрошувального овочівництва та городництва, садівництва й виноградарства. Покинуті сади й городи швидко заросли чагарниками. Для відродження знищеної аграрної економіки влада організувала Велике переселення українців до Криму.
  • Сучасність: Понад 25 тисяч кримських татар знову змушені шукати прихисток поза межами Криму через переслідування з боку Російської Федерації після окупації 2014 року.

Суперечності та відкриті питання

  • Статистика депортованих та смертності: Радянські офіційні звіти подають цифру у 191 загиблого під час транспортування та від 20% до 25% смертності на спецпоселеннях. Водночас дослідження українських істориків вказують на близько 8 тисяч загиблих у дорозі, а дані самоперепису кримськотатарського національного руху свідчать про загибель до 46% депортованих. Також існують розбіжності щодо загальної кількості висланих: від 194 111 осіб за радянськими документами до 423 тисяч за оцінками кримськотатарського руху.
  • Звинувачення в колабораціонізмі: Офіційна радянська історіографія стверджувала про 20 тисяч дезертирів серед кримських татар, проте сучасні українські вчені довели, що ці дані були навмисно сфальсифіковані та завищені у рази радянськими істориками для виправдання колективного покарання, яке до того ж було прямо заборонене статтею 50 Гаазької конвенції 1907 року.

Джерела та посилання