Перейти до змісту

← На головну

Алла Горська (українська художниця, дисидентка, уродженка Ялти)

Алла Горська (18 вересня 1929, Ялта — 28 листопада 1970, Васильків) — українська художниця-шістдесятниця, монументалістка та дисидентка, уродженка Криму. Належить до знакових постатей, які уособлюють зв'язок Криму з українською культурою.

Огляд (Overview)

Алла Горська народилася 18 вересня 1929 року в Ялті, у родині директора Ялтинської кіностудії Олександра Горського, і трагічно загинула 28 листопада 1970 року в місті Васильків на Київщині. Вона була українською художницею покоління шістдесятників, працювала в галузі станкового та монументального живопису (мозаїки, вітражі), а також стала однією з активних учасниць дисидентського руху. Хоча дитинство провела поза Україною (у Криму та Росії), у дорослому віці свідомо перейшла на українську мову й активно долучилася до національно-культурного відродження. Її біографія розглядається як приклад кримської українки, землячки, якою можуть пишатися прихильники ідеї українського Криму.

Ключові деталі / Підтеми

  • Дитинство (Ялта, Москва, Ленінград): Народилася в Ялті в родині директора Ялтинської кіностудії. З Ялти родина переїхала до Москви, згодом до Ленінграда, де їх застала війна. Алла з матір'ю пережили дві голодні блокадні зими, влітку 1943-го перебралися до батька в Алма-Ату. Усе дитинство до чотирнадцяти років минуло або в Криму, або в Росії; брат Арсен загинув добровольцем на фронті.
  • Переїзд до Києва та навчання: Наприкінці 1943 року родина переїхала до Києва, де батько очолив кіностудію (згодом ім. О. Довженка). З 1946 Алла навчалася у Київській художній середній школі імені Шевченка (закінчила 1948 із золотою медаллю), далі — на факультеті живопису Київського художнього інституту. Влітку 1952 року вийшла заміж за художника Віктора Зарецького; 1959 року її прийняли до Спілки художників.
  • Українізація та дисидентство: Улітку 1961 року поїздка на етюди в село Горностайпіль на Київщині спонукала перехід подружжя на українську мову. Алла брала уроки в Надії Світличної (разом із Галиною Севрук і Людмилою Семикіною), долучилася до Клубу творчої молоді «Сучасник». Взяла активну участь у комісії зі збору матеріалів про сталінські репресії — разом із поетом Василем Симоненком і режисером Лесем Танюком, зокрема під час поїздки у Биківню, місце масових поховань жертв репресій.
  • Вбивство та похорон: За кілька днів до смерті склала протест до Верховного суду УРСР щодо вироку історику Валентинові Морозу. Загинула 28 листопада 1970 року у Василькові, куди поїхала до дому свекра Івана Зарецького; тіло знайшли в льоху. Обставини вказують на причетність КДБ. Похорон відбувся 7 грудня 1970 року на Берковецькому цвинтарі в Києві.
  • Творча спадщина: Працювала над мозаїками та вітражами (мозаїчне панно «Прапор перемоги, або Естафета», 1969; вітраж «Шевченко. Мати»). Вітраж «Мати», створений 1964 року Аллою Горською разом із Людмилою Семикіною, Опанасом Заливахою, Галиною Севрук та Галиною Зубченко, був знищений за наказом партійного керівництва. Її картини зберігаються в українських та європейських музеях.
  • Зв'язок із Кримом: Уродженка Ялти, кримська українка. Попри те, що полишила Крим ще дитиною й українську мову опановувала дорослою, її постать розглядається як приклад проростання української ідеї та як землячка, якою пишаються прихильники українського Криму.

Джерела та посилання