Перейти до змісту

← На головну

Українські топоніми Криму

Українські назви кримських поселень є матеріальним слідом багатовікової присутності українців у Криму та їхнього постійного проживання на півострові. Топонімія Криму чітко поділяється на дві історичні групи — давні назви (до 1954 року) та нові переселенські (після приєднання Криму до УРСР).

Огляд (Overview)

За переписом 1666 року, який наводить турецький мандрівник Евлія Челебі, у Кримському ханстві з 1 млн 120 тис. мешканців майже 920 тис. становили козаки (тобто українці). У XIV ст. у Кафі (Феодосії) діяла православна церква, а в XVII–XVIII ст. на землях ханства існувало близько 50 козацьких зимівників та інших українських поселений. За переписом 1897 року у Таврійській губернії домінуючою етнічною групою були українці.

Перепис 1921 року мав політичне підґрунтя: усіх українців Криму записали росіянами. Лише 1926 року українці знову з'явилися в статистиці; 1930 року в Криму діяло 10 українських сільрад, а 1939 року офіційно зафіксовано понад 150 тис. українців (цифра занижена). Перепис 1989 року подавав три різні цифри (625, 725, 900 тис.), тоді як реально в Криму проживало понад 1 млн українців. Постійна присутність українців відбилася на топонімії півострова.

Українська топонімія Криму поділяється на дві історичні групи: назви, що існували до 1954 року (зокрема поселення полтавців XIX століття, як-от село Новомиколаївка), та назви, що виникли після приєднання Криму до України у 1954 році.

Ключові деталі / Підтеми

  • Дві історичні групи топонімів: до 1954 року (давні українські назви) та після приєднання Криму до УРСР (нові переселенські назви).
  • Давні українські топоніми: назви, пов'язані з указівкою на місцевість, — села Глибокий Яр, Зелений Яр (два села), Білоглинка, Левадки, Балки, Карпова Балка, Затишне, Вишняківка, Копані; село Мазанка (майже два століття, за переказами, засноване відставними козаками Чернігівського полку); українські за традицією села Зоряне, Зоря, Колоски, Чоботарка (два села), Червоне. Окрему групу становлять хутори-зимівники (Баштанівка, Великий Кут, Козачий Яр, Запорізьке, Козаче, Криничне, Хмельницьке та ін.), що залишилися від колишніх козацьких зимівників, а також села XIX століття, засновані переселенцями з материка (наприклад, Новомиколаївка на Керченському півострові, заснована полтавчанами після Кримської війни).
  • Нові переселенські топоніми: назви на честь діячів — Богданівка, Дорошенкове, Шевченкове, Осипенко, Литвиненкове, Бабенкове, Бондаренкове; назви за місцем походження першопоселенців — Дніпровка, Вінницьке, Українське, Українка, Полтавка, Полтавське, Лебединка, Шепетівка, Сумське, Ніжинське.
  • Демографічний контекст: дані Евлія Челебі (1666 р., ~920 тис. українців-козаків), переписи 1897/1921/1926/1930/1939/1989 років, українці як домінантна група в Таврійській губернії (1897). Переважна більшість нових назв — субстантивовані прикметники зі значенням присвійності (Шевченкове, Дорошенкове) та приналежності (Вінницьке, Полтавське); давні назви — топонімізовані загальновживані слова (Балки, Копані, Мазанка, Зоря) із конкретизуючими прикметниками.
  • Автор та джерело: стаття Євгена Регушевського, доктора філологічних наук, професора, у газеті «Кримська світлиця» (2016, № 38), за матеріалами видання «Культура народов Причерноморья» (1997, № 1).

Джерела та посилання