Перейти до змісту

← На головну

Кримська наука у перше повоєнне десятиліття

Напередодні передачі Кримської області до УРСР 1954 року місцева наука перебувала у занедбаному, розпорошеному та неструктурованому стані: слабка матеріально-технічна база, гострий кадровий дефіцит, відомча розпорошеність між сімома міністерствами. Потужне, системне відродження наукової мережі півострова здійснила вже українська влада та Академія наук УРСР — саме за часів перебування Криму в складі України сформувалася справді потужна кримська наука.

Огляд (Overview)

Крим традиційно був одним із найрозвиненіших наукових регіонів, що вирізнявся галузевим розмаїттям: агрономія, садівництво, виноградарство, курортно-медична справа, геологія й мінералогія, астрономія, археологія та океанологія, а в пізніші десятиліття — дослідження космосу й обслуговування оборонного комплексу. Більшість всесвітньо відомих наукових установ півострова виникла саме після передачі Криму Україні.

У перше повоєнне десятиліття вдалося реанімувати діяльність усіх трьох кримських вищих навчальних закладів — колишніх підрозділів створеного 1918 року за часів Врангеля Таврійського університету: педагогічного, медичного та сільськогосподарського інститутів. У них ще жевріла наука, проте матеріально-технічна база була слабкою, а кваліфікованих науковців бракувало.

Серед галузевих установ діяли Нікітський ботанічний сад (без великих руйнувань пережив війну; дослідження з ботаніки, інтродукції, дендрології, селекції), Інститут виноградарства і виноробства «Магарач», Кримська дослідна станція садівництва, Кримська станція тютюну і махорки, обласна сільськогосподарська станція, Кримська зсувна і гідрологічна станція Міністерства геології та Чорноморська гідрофізична станція Академії наук.

Одним із найбільших досягнень академічної науки стала відбудова Сімеїзької обсерваторії як філії Пулковської. З 1945 року за розпорядженням союзного уряду її перетворено на самостійну Кримську обсерваторію АН СРСР, центральною базою якої стало новостворене селище Научне (поблизу колишнього кримськотатарського села Мангуш, Бахчисарайський район); завершення будівництва та апогей досягнень припали вже на український період.

Для поглиблення досліджень, не охоплених вишами та галузевими міністерствами, створено Кримське відділення Академії наук. Для нього в Сімферополі (біля нинішнього Дитячого парку, на землях колишньої філії Нікітського ботсаду) виділили ділянку й почали будівництво адміністративно-наукового корпусу (нині — Інститут мінеральних ресурсів); до здачі в експлуатацію підрозділи розміщувалися у різних міських приміщеннях. Цю споруду здали лише після передачі Криму Україні.

Реальний стан кримської науки напередодні передачі зафіксовано у доповідній записці відділу науки та культури ЦК КПУ «Про стан справ у Кримській філії Академії наук УРСР» від 1 вересня 1954 року (ЦДАВО України, ф. 1, оп. 46, спр. 134–135). Філія, яка стала спадкоємцем Кримського відділення Союзної Академії наук наприкінці 1954-го, об'єднувала 8 відділів (геології, спелеології й краєзнавства, хімії, історії та археології, ґрунтознавства, геоботаніки, рослинництва, агролісомеліорації та степового лісництва), а також Карадазьку біологічну станцію. Штат науковців становив 293 одиниці (19 вакантних), серед них 5 докторів наук, 20 старших і 10 молодших наукових співробітників-кандидатів, 38 молодших без ступеня; дослідження велися за 13 проблемами (24 теми).

Істотними недоліками були слабка видавнича діяльність (з 13 запланованих на 1954 рік видань підготовлено лише 6, видано 3), неукомплектованість керівниками (вакансії вченого секретаря філії та трьох завідувачів відділів, директора й ученого секретаря Карадазької станції), зволікання з будівництвом корпусу. Відповідального керівника філія не мала роками: перший голова, академік Павловський, жив і працював у Ленінграді, а його заступник, доктор геологічних наук Козін, поєднував кілька посад (заступник голови філії, завідувач відділу геології, завідувач кафедри в педінституті, голова обласної організації товариства «Знання»). Місцеве керівництво відволікало високооплачуваних науковців не за призначенням — на колгоспних роботах та будівництві.

Станом на кінець 1954 року наукова мережа області налічувала 21 установу (три виші, кілька НДІ та дев'ять дослідних станцій, зокрема Кримська філія АН з 7 відділами, інститути кліматотерапії, «Магарач», кліматології ім. Сєченова, Нікітський ботсад, відділи республіканських інститутів, Кримська обсерваторія та її станція). У них працювало понад 330 науковців (12 докторів, 88 кандидатів), готувалися 44 аспіранти; сім із дев'яти керівників дослідних станцій не мали наукового ступеня. Установи підпорядковувалися семи союзно-республіканським і обласним відомствам, а обсерваторії й станції АН СРСР працювали незалежно від Кримської філії.

Отже, на момент передачі кримська наука перебувала у занедбаному, розпорошеному, неструктурованому стані зі слабкою матеріально-технічною базою та низьким кадровим потенціалом — її відроджувати й розбудовувати після 1954 року довелося українській владі та Українській академії наук.

Ключові деталі / Підтеми

  • Три кримські виші — спадкоємці Таврійського університету: педагогічний, медичний та сільськогосподарський інститути відроджено у перше повоєнне десятиліття (як підрозділи Таврійського університету 1918 р.), проте зі слабкою матеріально-технічною базою та нестачею кадрів (на трьох кафедрах сільгоспінституту не було завідувачів).
  • Нікітський ботанічний сад, «Магарач» і дослідні станції: провідні галузеві установи садівництва, виноградарства, тютюну, зсувів/гідрології, гідрофізики, що зберегли наукову діяльність попри війну, хоч і в менших обсягах.
  • Сімеїзька обсерваторія → Кримська обсерваторія АН СРСР (Научне): з 1945 р. перетворена на самостійну обсерваторію, центр якої — селище Научне; завершення будівництва та апогей досягнень припали на український період.
  • Кримське відділення Академії наук: створене для поглиблення досліджень; його адміністративно-науковий корпус (майбутній Інститут мінеральних ресурсів) збудовано лише після передачі Криму Україні.
  • Доповідна ЦК КПУ від 1.09.1954: реальний стан Кримської філії АН — 293 науковці (19 вакансій), 8 відділів, слабка видавнича діяльність, відсутність відповідального керівника (академік Павловський у Ленінграді), використання науковців на колгоспних роботах і будівництві.
  • Масштаб мережі та відомча розпорошеність: 21 наукова установа, понад 330 науковців (12 докторів, 88 кандидатів), 44 аспіранти, підпорядкованих 7 міністерствам — фрагментована структура, яку мала впорядкувати українська влада.

Джерела та посилання