← На головну

Севастополь

Місто-порт на південно-західному узбережжі Криму, головна база Чорноморського флоту. У 1917–1918 роках Севастополь став осередком боротьби за українізацію флоту та збереження державного суверенітету УНР під проводом Севастопольської української ради. Восени 1920 року місто перетворилося на осередки дипломатичних перемовин між військовою місією УНР та білогвардійським урядом Врангеля. Зазнало значних руйнувань у часи Другої світової війни та опинилося в катастрофічному комунальному стані у повоєнне десятиліття (1944–1954). У 1990-х роках стало центром відновленого пластового руху в незалежному Криму.

Огляд

Незважаючи на імперський міф про «город русской славы», у 1917–1920 роках у Севастополі діяли виразні українські громадсько-політичні структури та дипломатичні осередки. Восени 1920 року сюди прибула делегація Директорії УНР (Михайло Литвиненко, Левко Чикаленко), яка проводила переговори з урядом Врангеля та спілкувалася з місцевими українськими діячами (Черниш, В. Лащенко, І. Леонтович) і військовими старшинами (Василь Кирій).

Ключові деталі

• Український рух (1917–1918): У червні 1917 р. засновано Севастопольську українську рада на чолі з Костянтином Величком. Виходив «Бюлетень Севастопольської української ради».
• Дипломатичні переговори УНР з Врангелем (1920): Восени 1920 р. Севастополь приймав делегацію УНР. Тут відбулися зустрічі з генералом Василем Кирієм, міністрами Петром Струве та А. Кривошеїним, генералом Петром Врангелем, а також видатним сатириком Аркадієм Аверченком. У місті діяла українська їдальня родини Котляревських.
• Червоний терор взимку 1918 р.: Більшовизовані матроси розігнали СУР та стратили понад 250 осіб, зокрема Номана Челебіджихана.
• Пам'ятник Петру Кішці (1956 р.): 26 травня 1956 року в сквері на Малаховому проспекті відкрито пам'ятник матросу-розвіднику Петру Кішці з русифікованим написом «Кошка».
• Каналізаційна та комунальна криза: У повоєнне десятиліття місто перебувало без повноцінної каналізаційної системи та належного санітарного очищення. Системну відбудову та інфраструктурний розвиток забезпечила Україна після 1954 року.
• Післявоєнна мінна загроза (1946 р.): 17 жовтня 1946 року біля берегів Севастополя підірвався на радянській міні риболовецький сейнер «Шквал», що ілюструє трагічні наслідки незабезпеченості тралення в акваторії міста.
• Загибель лінкора «Новоросійськ» (1955 р.): 29 жовтня 1955 року внаслідок диверсії 10-ї флотилії MAS під керівництвом Валеріо Боргезе у Севастопольській бухті вибухнув і затонув флагман «Новоросійськ», забравши життя 829 моряків.
• Повоєнна відбудова та ресурси України: Перші термінові ресурси (пересувна електростанція 750 кВт з Києва, 10 тис. м³ лісу Дніпром) надходили з УРСР відразу у травні 1944 р. Попри постанову СРСР 1948 року, відбудова Севастополя у 1949–1953 рр. ішла повільно. Лише у 1954 р. місто перевищило довоєнний житловий фонд, а 19 лютого 1957 р. Севастопольський міськком КПУ повідомив про завершення відбудови. З червня 1957 р. місто і трест «Севастопольбуд» підпорядковувалися Херсонському раднаргоспу. За часів УРСР (1960–1970-ті) було здійснено масштабну реставрацію Графської пристані, Панорами, Пам'ятника затопленим кораблям, Художнього музею ім. Крошицького тощо.
• Пластовий осередок (Станиця Севастополь): 3 березня 1997 року засновано станицю Севастополь НСОУ «Пласт».
• Спростування міфу про «місто російської слави»: дослідження В. Верховського характеризує Севастополь як осереднення системних військово-політичних поразок Росії — від поразки у Кримській війні 1853–1856 рр. із затопленням флоту до німецької окупації та затоплення суден у Першу світову (1918) й здачі міста в Другу світову війну.

Джерела та посилання

• Ким відроджений Севастополь — стаття Сергія Конашевича у «Кримській світлиці» (2018, № 39) про відбудову міста.
• Відбудова Севастополя після Другої світової війни (1944–1954) — концептуальний аналіз відбудови міста за участі УРСР.
• Сергій Конашевич — автор історичних досліджень про Севастополь.
• Місто російського нещастя — стаття Валерія Верховського («Кримська світлиця», 2016, випуск № 48).
• Севастополь як «місто російської поразки» — концепція спростування імперського міфу про «місто російської слави».
• Змарноване десятиліття — стаття Петра Вольвача у газеті «Кримська світлиця» (2017, № 11–12).
• Загибель лінкора «Новоросійськ» — катастрофа в Севастопольській бухті 1955 року.
• Валеріо Боргезе — командир італійських диверсантів, які підірвали лінкор у Севастополі.
• Сейнер «Шквал» — катастрофа риболовецького судна від розриву міни біля Севастополя.
• «Що нам дала революція»: спроби єднання Севастополя з Україною у 1917-1918 рр. — джерело про український рух у Севастополі.
• Подорож на Крим 1920 року (Скорочено) — спогади Левка Чикаленка про перебування української місії у Севастополі восени 1920 р.
• Стан промисловості та будівельної галузі Криму у повоєнне десятиліття (1944–1954) — аналіз темпів та ресурсного забезпечення відбудови Севастополя.
• Переговори Директорії УНР з Врангелем (1920) — історичний контекст перемовин 1920 р. у Севастополі.
• Василь Кирій — генерал, колишній старшина УНР, який опікав українську місію в Севастополі.
• Аркадій Аверченко — уродженець Севастополя, який проводив бесіди з українськими діячами.
• Петро Струве — міністр закордонних справ у Севастополі 1920 р.
• Петро Врангель — командувач білих сил у Севастополі.
• Левко Чикаленко — член української делегації в Севастополі.
• Украдене ім'я: як Кішка був «Кошкою» — стаття Сергія Конашевича у «Кримській світлиці» (2017, № 38) про спорудження та висвітлення монумента матросу Кішці.
• Петро Кішка — легендарний матрос, герой оборони Севастополя.
• Севастопольська українська рада (1917–1918) — представницький орган українців у Севастополі.
• Костянтин Величко — голова Севастопольської української ради.
• Номан Челебіджихан — муфтій і голова уряду КНР, убитий в ході терору в Севастополі.
• Червоний терор у Севастополі (взимку 1918) — хроніка більшовицьких розстрілів.
• «Бюлетень Севастопольської української ради» — друкований орган СУР.
• Сильно! Красно! Обережно! Бистро! — стаття про історію пластового руху у Криму та заснування станиці Севастополь.
• Пластовий рух у Криму — огляд історії діяльності «Пласту» на території Криму.
• Зневоднене кримське десятиліття — стаття Петра Вольвача, основне джерело даних про комунальний стан Севастополя.
• Водопостачання Криму в повоєнне десятиліття (1944–1954) — контекст водної та комунальної кризи.
• Чорноморський флот — військово-морська база, що визначала розвиток міста.
• Севастопольський залізничний вузол та кримські залізничні гілки — транспортна інфраструктура міста.
• Херсонес Таврійський — античний поліс на території сучасного Севастополя.
• «Поетичний атлас Криму» (видання 1989 року та його критика) — Севастополь як центральний аргумент «російськості» Криму в літературному каноні; панегірична поезія Кримської та Другої світової воєн.
• Луї Буссенар — французький письменник-белетрист, автор роману «Зуави з Малахова кургану» про Кримську війну; головний герой воює під Севастополем у підрозділі зуавів (рубрика «Крим у творах іноземної літератури»).
• Марк Твен — американський письменник, який відвідав зруйнований Севастополь у 1867 р. на пароплаві «Квакер-сіті» та описав руїни в книзі «Простаки за кордоном» (рубрика «Крим у творах іноземної літератури»).
• Олена Кисілевська – «По рідному краю» — спогади й нариси про відвідування Севастополя, Музею оборони міста та його портів під час морської мандрівки.
• Олена Кисілевська — українська письменниця та громадська діячка, авторка збірки нарисів «По рідному краю» (1955).
• Енергетичні ресурси чорноморського шельфу — дослідження Севастопольського інституту південних морів щодо газових гідратів метану у Чорному морі.