Перейти до змісту

← На головну

Велі Ібраїмов

Велі Ібраїмов (1888–1928) — голова Центрального виконавчого комітету (ЦВК) Кримської АСРР (1924–1928), кримськотатарський політичний і державний діяч, учасник національно-визвольного руху кримських татар, жертва сталінських репресій. Розстріляний 9 травня 1928 року, реабілітований у 1990 році.

Ранні роки

Велі Ібраїмов народився в 1888 році в незаможній селянській родині. Через бідність не зміг здобути систематичної освіти: у 12 років покинув навчання й пішов працювати вантажником, типографським робітником. Працюючи в газетах «Ветан хадімі» («Слуга Вітчизни») та «Терджиман» («Перекладач»), познайомився з видатними представниками кримськотатарської інтелігенції — І. Гаспринським, А. Медієвим, Н. Челебіджиханом, А.-С. Айвазовим, А. Озенбашли, Д. Сейдаметом.

Завдяки цим знайомствам Ібраїмов прийшов до громадської діяльності. Спочатку був активістом культурно-освітньої громади «Акмесджит», а в 1916 р. був обраний головою кримськотатарського робітничого союзу.

Політична діяльність (1917–1921)

Лютневі події 1917 р. сколихнули всі верстви суспільства й надихнули кримських татар на боротьбу за свої права. Одним із найпалкіших учасників національно-визвольного руху кримських татар став Велі Ібраїмов. У березні 1917 р. він був обраний делегатом Всекримського мусульманського комітету, а в листопаді цього ж року — членом Першого Курултаю.

Перебуваючи на лівих позиціях, Велі Ібраїмов восени 1918 р. вийшов зі складу Курултаю й зблизився з більшовиками, вступивши того ж року до РКП(б). Втім, протягом усієї громадянської війни він не поривав зв'язків зі своїми колишніми товаришами по Курултаю.

Після захоплення Криму більшовиками в листопаді 1920 р. Велі Ібраїмов став заступником голови Кримревкому. Влітку 1921 р. він був призначений головою Особливої надзвичайної «трійки» по боротьбі з бандитизмом. На цій посаді доклав багато зусиль для вгамування «біло-зеленого» руху — селянських повстань (найбільш активними вони були в районах Севастополя, Ялти, Балаклави, Алушти, Бахчисарая та Сімферополя), викликаних безграмотною політикою Кримревкому, який ігнорував місцеві умови й вирішував проблеми шляхом репресій та конфіскацій.

Велі Ібраїмов особисто об'їжджав кримські села, роз'яснюючи нові закони кримськотатарським селянам рідною мовою, що сприяло поступовому затуханню повстанського руху. Він також доклав зусиль для проголошення в листопаді 1921 р. Кримської АСРР.

Голод 1921–1923

У 1921–1923 рр. у Криму лютував страшенний голод, спричинений як природними факторами, так і політикою воєнного комунізму. Після націоналізації землі та запровадження продрозкладки більшість кримських селян втратили землю та засоби для існування.

Велі Ібраїмов, який обіймав тоді посаду наркома робітничо-селянської інспекції Кримської АСРР, багаторазово звертався до московського керівництва з проханнями скасувати продрозкладку та визнати Крим територією, що голодує. Однак вивезення зерна за межі Криму лише зростало. За підрахунками дослідників, від голоду в Криму померло не менше 100 тис. осіб, з яких близько 80 тис. становили кримські татари.

На чолі Кримської АСРР (1924–1928)

Нехтування центральною владою інтересів кримських татар призвело до конфлікту в уряді Кримської АСРР. 15 грудня 1923 р. група татарських працівників звернулася з колективним листом до Москви, вимагаючи призначити на керівні посади місцевих татарських діячів. У 1924 р. вимоги були задоволені: головою Крим ЦВК став Велі Ібраїмов, а головою Раднаркому — Осман Дерен-Айерли. Втім, реальна влада (секретар обкому та керівник ДПУ) залишалася в руках нетатарських призначенців.

Час з 1924 до 1928 рр. вважається «золотим віком» розвитку наукових і культурних сфер кримськотатарського життя. Політика коренізації (татаризації) мала переважно декларативний характер, але позиції кримських татар посилилися.

Земельна політика та конфлікт з Москвою

Нова кримська влада почала активно проводити земельну політику на користь кримськотатарського селянства, вимагаючи пільг та переваг для татар. Однак плани кримського керівництва наштовхнулися на опір з боку Москви, яка впроваджувала кампанію переселення євреїв до Криму з метою створення Єврейської республіки на півострові.

Кримські керівники спочатку погодилися на переселення євреїв: у травні 1924 року голова Наркомзему Кримської АСРР Умер Ібраїмов (брат Велі Ібраїмова) за ініціативи голови Крим ЦВК та голови Раднаркому надіслав до Москви заяву про можливість виділення 50 тис. десятин землі для прийому до 5 тис. єврейських родин. Проте в документі наголошувалося, що переселення можливе лише після наділення землею безземельного кримськотатарського селянства. Починаючи з другої половини 1924 р., Москва почала ігнорувати цю умову й регулярно надсилати накази про виділення нових земель для єврейських переселенців, що викликало гострий конфлікт.

Велі Ібраїмов регулярно виступав з вимогами припинити переселення євреїв до Криму, доки землю не отримають безземельні татари. Непоступливість у питанні єврейської колонізації остаточно вирішила його долю.

Арешт, суд, страта (1928)

Велі Ібраїмов передчував свою загибель. У 1927 р. він сказав комсомольському працівнику Бекіру Умерову: «Погралися з нами, Бекіре. Погралися. Тепер нас будуть вбивати». Протягом останнього року життя він пережив чотири замахи, останній з яких здійснив 12 липня 1927 року червоний партизан Ібраїм Аріф Чолак (пізніше саме у вбивстві Чолака звинуватили Ібраїмова).

За спогадами генерала Аблякіма Гафарова, Сталін особисто пропонував Ібраїмову застрелитися, обіцяючи пошану для його дітей, але той відмовився. 6 січня 1928 р. була створена комісія ЦКК ЦК ВКП(б) під головуванням наркома юстиції М. Янсона (до складу увійшли також Я. Петерс і М. Криленко). У середині січня Ібраїмова викликали до Москви, заарештували й звинуватили в карних злочинах; одночасно ВЦВК та РНК РСФРР ухвалили постанову «Про земельну реформу в Криму».

28–29 січня 1928 р. позачергова сесія Крим ЦВК незаконно зняла Ібраїмова з усіх посад. На його місце призначили М. Кубаєва, а до складу ЦВК додатково ввели О. Бекірова та А. Софу, які почали впроваджувати заходи з поневолення селянства, що їх саботував Ібраїмов. За звітами ОДПУ, арешт викликав хвилю невдоволення в Криму («наступ росіян на татар», антисемітські виступи), особливо серед татарської інтелігенції та студентів (Кримський робітфак, Татарський педагогічний технікум).

23–28 квітня 1928 р. у Сімферополі відбувся показовий процес виїзної сесії Верховного суду РСФРР під головуванням А. Сольца над 16 особами. Ібраїмова звинуватили у вбивстві Чолака, замаху на вбивство бідняка Сейдаметова, фінансових зловживаннях та «татарському буржуазному націоналізмі». На думку історика В. Брошевана, ці звинувачення мали сфабрикований кримінальний характер і не могли бути реальними мотивами для вироку.

9 травня 1928 р. Велі Ібраїмова було розстріляно. Страта стала відправною точкою для розгортання репресій у Криму.

Реабілітація та історичне значення

У червні 1990 р. рішенням президії Верховного суду РРФСР Велі Ібраїмов був реабілітований. Дослідники висувають кілька версій причин його політичного знищення:

  • Єврейський фактор (Р. Куртієв, П. Гарчев): Ібраїмов став жертвою за боротьбу проти єврейської колонізації Криму.
  • Непівський фактор (В. Возгрін): Причиною репресій була діяльність Ібраїмова з поглиблення непу в умовах, коли в центрі вже почався наступ на приватний сектор.
  • Класовий фактор (Ж. Мона): Політика керівництва Кримської АСРР сприяла різкій диференціації кримського села, що суперечило «генеральній лінії партії».

Процес проти Ібраїмова мав політичний характер, хоча в основу звинувачень були покладені сумнівні кримінальні епізоди.

Перехресні посилання

Джерела та посилання

  • Доля Велі Ібраїмова — стаття Тетяни Бикової (кандидат історичних наук) у газеті «Кримська світлиця», 2018, № 19. Основне джерело.