«От бронзы к железу: хозяйство жителей Инкерманской долины» (монографія)
Опубліковано: 2016
«От бронзы к железу: хозяйство жителей Инкерманской долины» (монографія)¶
Евеліна Антонівна Кравченко. Кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу археології раннього залізного віку Інституту археології НАН України.
Книжку присвячено Олександрові Кузьмичу Тахтаю – українському музейнику, археологу, охоронцю пам'яток, який більшу частину свого життя пропрацював на Херсонщині і в Севастополі. Інкерманська долина - одне з найнасиченіших археологічними пам'ятками місць в Південно-Західному Криму. Однією з найбільш значущих пам'яток є розташоване на плато на лівому березі р. Чорної, що прорізає долину, поселення епохи пізньої бронзи - раннього заліза Уч-Баш (перша назва - Чортове городище).
Одним із перших дослідників Інкерманської долини був Олександр Кузьмич Тахтай (23 жовтня 1890 - 25 липня 1963) - український археолог, музейник, рятівник Херсонеса, що не кинув музей під час ІІ Світової війни, за що був репресований. Він першим звернув увагу на типологічну ідентичність культур Криму і Нижнього Подніпров'я в передскіфський час. А.К. Тахтай народився в м. Ромни Полтавської губернії. У 1911 році вступив до Петербурзького університету, перевівся до Петербурзького археологічного інституту. Після закінчення університету повернувся в Полтаву, де працював писарем.
Пройшов І Світову війну, після жовтневої революції 1917р. служив у Червоній армії. У 1920-му році працював завідувачем Микільської сільської бібліотеки Полтавського повіту, а з 1921-го - інструктором Полтавського комітету охорони пам'яток. З 1925 по 1929 рік працює в археологічному відділі Полтавського музею зберігачем. У 1929 р А.К. Тахтая звинуватили в антирадянській агітації і заарештували, але по недостатності доказів відпустили 26 червня 1930 р. На роботу назад в музей його вже не прийняли.
За клопотанням голови Всеукраїнського археологічного комітету М.Я. Рудінського А.К. Тахтай почав працювати в археологічній експедиції Дніпрельстан під керівництвом одного із провідних археологів і музейників - Д.І. Яворницького. Восени 1930 року його призначили заввідділом археології Херсонського музею. 20 березня 1934 р А.К. Тахтая знову заарештували, але 4 червня цього ж року справу закрили.
Після звільнення Олександр Кузьмич деякий час працював в Цюрупинському музеї, а в 1935 році він переїхав до Севастополя і почав працювати в Херсонеському музеї, де почав створювати відділ феодалізму. 30 липня 1936 року після статті в севастопольській газеті «Маяк комуни», яка звинувачувала А.К. Тахтая в немарксистському підході до археологічного матеріалу, з ним була проведена т. зв. роз'яснювальна робота, після якої вчений «врахував критику» до путівника, який готував, і додав цитати «Історії ВКП (б)». На початку ІІ Світової війни проводив археологічні розкопки в Херсонесі і його окрузі, що дозволило йому поставити питання про обставини захоплення Володимиром Херсона-Корсуня в зв'язку з знахідками давньоруських речей на городищі і в некрополі Херсона.
З наближенням лінії фронту А.К. Тахтай відмовився їхати в евакуацію разом з іншими співробітниками і колекціями Херсонеса, пославшись на вік і хворобу дружини, сказавши: «в кожному пеклі повинен бути свій Цербер, і я залишуся таким Цербером у цих святих каменів». Після закриття музею Олександр Кузьмич разом зі своїм робочим розкопу закопав, наскільки встиг, неевакуйовані експонати, мозаїки, постійно оглядав розкопки і фіксував знахідки.
Після закінчення трагічної оборони Севастополя А.К. Тахтай потрапив в табір для військовополонених, після чого окупаційна влада призначила його професором-хранителем Херсонеського музею. На території музею були організовані систематичні прибирання, проведені розкопки відкритої каплиці біля базиліки Крузе. За результатами цих робіт А.К. Тахтаєм були підготовлені наукові звіти, які до сьогодні зберігаються в Херсонесі. Вчений і музейник - Олександр Кузьмич Тахтай не дав німцям вивезти з музею цінні експонати, проводив для них екскурсії, пояснюючи значення цієї пам'ятки для світової культури.
Після закінчення війни В. Шевченко і О. Бергольц на всю країну заявили про заслуги А.К. Тахтая - рятівника Херсонеса і його вірність професійному обов'язку. Він продовжував працювати над отриманими під час війни матеріалами і готувався до роботи над кандидатською дисертацією «Культурно-етнічна спільність Криму та Нижнього Подніпров'я в доскіфську епоху». Ймовірно, перспектива його швидкого захисту дуже не сподобалася С.Ф. Стржелецькому, який вивозив в евакуацію експонати Херсонеса і відчував себе обійденим славою.
У січні 1949 року він пише розгромну статтю «Під крилом безвідповідальних товаришів з Ленінграда», де звинувачує А.К. Тахтая у співпраці з фашистами. У травні 1949 року його звільнили з роботи, після свідчень 27 серпня він був заарештований і 11 листопада його засуджено на 25 років виправно-трудових таборів за статтею «зрада Батьківщині» (58-3 і 58-10 КК РРФСР) з подальшим урізанням в правах. До 29 жовтня 1955 р. А.К. Тахтай відбував покарання в Углицькому таборі, звідки вийшов за амністією. З весни 1956 року він працював в Донецькому музеї і читав лекції в Донецькому університеті.
Помер А.К. Тахтай 25 липня 1963 року в Донецьку, де і похований. До останнього часу в Донецькому музеї зберігалася його нова так і не реалізована музейна концепція. За його задумом зал середньовіччя мав відкриватися виставленим черепом монгола, щоб кожен, хто входить міг заглянути в його чорні діри... Тахтай досі не реабілітований... Його справа і архів досі зберігається в Сімферополі в архіві управління колишнього СБУ - нинішнього ФСБ...
Але його задум дослідити Інкерманську долину і порівняти її пам'ятки із пам'ятками Нижнього Подніпров'я, які вчений також чудово знав, отримав продовження. 2006 року спочатку Інкерманським загоном Севастопольської археологічної експедиції, а потім виділеною Інкерманською експедицією Інституту археології НАН України було розпочато дослідження поселення Уч-Баш. За результатами цих досліджень було видано монографію – «От бронзы к железу: хозяйство жителей Инкерманской долины» (по материалам исследований поселений Уч-Баш и Сахарная Головка) / Э.А. Кравченко, С.А. Горбаненко, Л.В. Горобец, Р.В. Кройтор, С.Н. Разумов, М.С. Сергеева, Е.Ю. Яниш. Киев: ИА НАН Украины, 2016, 318 с., рис., табл., ISBN 978-966-02-7802-8.
Дослідженнями було підтверджено, що це велике і багате укріплене поселення було засновано вихідцями із заходу – носіями культур фракійського гальштату, згодом до його населення додався степовий компонент – носії білозерської культури Нижнього Подніпров'я, воно пережило кілька періодів руйнувань, пов'язаних із нападами ранніх кочовиків-кімерійців і припинило своє існування на початку скіфської доби. Поселення було одним із найраніших центрів металургії заліза в Понтійському регіоні, технологію отримання якого учбасьці отримали, ймовірно, з Кавказу.
Всі аспекти життя племені Інкерманської долини на зламі давніх історичних епох описано в тематичних розділах книжки. Завершується монографія коротким історичним екскурсом – реконструкцією історичних процесів і постання нових суспільних процесів в Криму, пов'язаних вже із новою добою – добою заліза, в кінці якої ми з вами живемо.