Перейти до змісту

← На головну

Кримчаки

Кримчаки (від кримськотат. яхуділер киримча — «євреї кримського зразка») — тюркомовна єврейська етнічна група Криму, що сформувалася в ранньому середньовіччі на основі різних хвиль єврейської міграції та консолідувалася навколо рабанітизму (течії іудаїзму, що сповідує Старий Заповіт і Талмуд). Стрімко зникаючий етнос, який зазнав демографічної катастрофи під час Другої світової війни.

Огляд (Overview)

Кримчаки — одна з гілок єврейського народу, що почала формуватися й осібно розвиватися в Криму з часів раннього середньовіччя. Назва «кримчаки» є скороченим варіантом повної назви «кримчаки-євреї», кальки з кримськотатарської «яхуділер киримча». У другій половині ХІХ ст. термін став офіційним для означення цієї етнічної групи, а наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. утвердився як етнонім.

На відміну від караїмів (ананітів, що сповідують доталмудичний іудаїзм), кримчаки є рабанітами — послідовниками рабинського іудаїзму, що визнає Талмуд. У кримськотатарській усній традиції їх називали «зюлюфлю чуфутлар» (євреї з пейсами), тоді як караїмів — «зюлюфсюз чуфутлар» (євреї без пейсів).

Ключові деталі / Підтеми

  • Походження та рання історія: Євреї в Криму відомі з І ст. н. е. У часи Боспорського царства єврейські громади стають помітними. Персидський географ Ібн-аль-Факіх називає Самкерць (Тмутаракань) «єврейським» містом. У хозарський період кількість євреїв зростає завдяки популяризації іудаїзму в Хозарському каганаті. Євреї-купці з різних країн осідали в ключових торгових центрах Криму: Каффі (Феодосія), Солдайї (Судак), Чембало (Балаклава), Воспоро (Керч). У 1309 р. в Каффі збудовано синагогу. Книга Аврахама Кірімі «Сфат ха-ємет» («Мова істини», 1358) — перший оригінальний твір релігійної тематики євреїв Криму.

  • Мова: Кримчацька мова — етнолект кипчацької групи тюркських мов, варіант кримськотатарської з іврито-арамейською лексикою та фонетикою. Писемні пам'ятки — «джонки» (рукописні зошити єврейським алфавітом з молитвами та фольклором), ділові документи від XV ст., переклади з давньоєврейської. До початку ХХ ст. мовою богослужінь і діловодства залишався іврит. У 1920–1940-х рр. використовувалася латиниця, з 1945 р. — кирилиця.

  • Карасубазар — основний центр: З XIV ст. кримчаки проживали в Солхаті (Старий Крим), пізніше — у Карасубазарі (Білогірськ). За часів Кримського ханства громада компактно проживала в східній частині міста вздовж лівого берега річки Кара-су — ця місцевість до початку XX ст. мала назву «Кримчацька сторона». Кримчаки займалися посередництвом у викупі євреїв, захоплених татарами в полон.

  • Звичаї та традиції: Кримчацький к'аал (будинок молитви) орієнтований не на схід, як традиційні синагоги, а на південь, подібно до мусульманських храмів. Богослужіння двічі на день; у молитовному залі відсутні стільці — віруючі сидять на підлозі, схрестивши ноги. До ХІХ ст. було поширене багатоженство, патріархат; дівчата виходили заміж у 13–16 років; допускався інцест (дядько міг узяти за дружину племінницю); удови не мали права повторно вийти заміж. Побут кримчаків був дуже подібним до побуту кримських татар.

  • Демографічна катастрофа: Наприкінці XVIII ст. кримчаки становили 25 % іудейського населення Криму (≈800 осіб), караїми — 75 % (≈2600 осіб). Перепис 1913 р. зафіксував 5282 кримчаки на півострові. Перед Другою світовою війною в СРСР нараховувалося близько 10 тис. кримчаків. Під час німецької окупації в рамках «єврейських чисток» було вбито 80 % кримчаків. Після війни залишилося 700–750 осіб. За роки радянської влади з 1918 р. були знищені кладовища та молитовні будинки кримчаків.

  • Сучасний стан: З 1990-х років значна кількість кримчаків емігрувала до Ізраїлю; найбільша громада англомовних кримчаків-емігрантів проживає в США. На початку ХХІ ст. в Криму залишалося близько 200 кримчаків, кримчацький етнолект майже втрачено, релігійна традиція практично зникла.

  • Видатні постаті діаспори: Серед емігрантів кримчацького походження — всесвітньо відомий американський анімаційний режисер Ральф Бакши (нар. 1938 у Хайфі), родина якого виїхала з Криму до Другої світової війни, що врятувало його від винищення кримчаків у Криму 1941 року.

Джерела та посилання

  • Етнос, що стрімко зникає — стаття Ярослава Самовидця в газеті «Кримська світлиця» (2016, № 39); основне джерело.
  • Чародій — стаття Валерія Верховського в газеті «Кримська світлиця» (2017, № 20) про Ральфа Бакши.
  • Ральф Бакши — видатний американський анімаційний режисер кримчацького походження.
  • Караїми — спільна історія в Криму, протиставлення рабанітів (кримчаків) та ананітів (караїмів).
  • Етногенез кримських татар — кримчаки названі поряд із караїмами та кримськими татарами серед автохтонів Криму.
  • Білогірськ — Карасубазар, основний історичний центр кримчаків з «Кримчацькою стороною».
  • Андрій Щекун — головний редактор газети «Кримська світлиця», у якій опубліковано джерело.