Перейти до змісту

← На головну

Браїльська (Проілавська) митрополія

Браїльська (Проілавська) митрополія — православна митрополія Константинопольського патріархату на території Османської імперії, заснована у 1540–1550 роках з центром у містах Браїла (Румунія) та Ізмаїл (1751–1789). У XVII–XVIII століттях під її канонічною юрисдикцією перебували православні території й парафії Південної та Правобережної України під османсько-кримським протекторатом, зокрема Ханська Україна та Олешківська січ.

Огляд (Overview)

Браїльська митрополія виникла у середині XVI століття для обслуговування православного населення підосманських земель Нижнього Подунав'я та Північного Причорномор'я. До її складу початково входили Добруджа, Буджак та Бендери. Після підписання Бучацького мирного договору 1672 року між Османською імперією та Річчю Посполитою юрисдикція Браїльської митрополії поширилася на Хотинську єпископію та всі православні території Правобережної України, очолюваної гетьманом Петром Дорошенком.

Наступники браїльських митрополитів, зокрема митрополит Даниїл (1751–1773), у грамотах офіційно титулувалися як «митрополит Проівлавія, Томаровський, Хотинський, всього узбережжя Дунайського, Дніпровського і Дністровського, і цілої України Ханської». Митрополія забезпечувала канонічну незалежність українських козаків та населення підосманських земель від Московського патріархату та синодального управління Російської імперії до второго поділу Речі Посполитої (1793) та Адріанопольського миру (1829).

Ключові деталі / Підтеми

  • Історія створення та центри: Заснована у 1540–1550 рр. у м. Браїла на лівому березі Дунаю (Румунія). У 1751–1789 рр. резиденцією митрополита було місто Ізмаїл (нині Одеська область).
  • Канонічна територія та Ханська Україна: До митрополії належали Добруджа, Буджак, Бендери, Хотинська єпископія, парафії Правобережної України (з 1672 р.), Ханська Україна (межиріччя Дністра й Південного Бугу) та Олешківська січ.
  • Митрополити та титулатура:
  • Даниїл (1751–1773) — мав кафедру в Ізмаїлі, підписувався як «митрополит... цілої України Ханської».
  • Іоаким (1773–1780) та Кирило (1780–1792) — продовжували вживати титул українського митрополита.
  • Підпорядкування козацьких монастирів: Козацькі монастирі Правобережжя (Мотрин, Мошногірський, Медведівський, Жаботинський, Лебединський, Межигірський) отримували настоятелів із Молдавії, Валахії та Ханської України, залишаючись поза юрисдикцією підмосковських єпархій.
  • Духовенство підосманської України та Запорожжя: Священики висвячувалися ієрархами Вселенського патріархату у Валахії, Молдавії та Ханській Україні. Рух «странствуючих» або «диких попів» протистояв спробам російського Синоду анексувати парафії.
  • Ліквідація: Юридично скасована за умовами Адріанопольського мирного договору 1829 року, де-факто функціонувала в Подунав'ї серед козаків-задунайців до 1840-х років.

Джерела та посилання