Перейти до змісту

← На головну

Енергетика Криму

Історія становлення електроенергетики Кримського півострова — від перших міських електростанцій Сімферополя (1896) і Севастополя (1897–1899) до об'єднання кримської енергосистеми з материковою Україною (Каховська ГРЕС, 1962) та критичної залежності півострова від українських перетоків електроенергії до 2014 року.

Огляд (Overview)

Електрична станція з перших років електрифікації півострова була головною складовою кримської енергетичної галузі. Нафтогазовий сектор енергетики у Криму почав розвиватися лише у 1970-ті роки (перше природне родовище газу відкрито в листопаді 1960 р., Глібовське газоконденсатне родовище підготовлено 1966 р., промисловий видобуток газу — з 1970-х). До середини XX ст. електрична енергія місцевих теплових електростанцій була основним джерелом розвитку кримської економіки; енергозабезпечення традиційно залишалося найболючішою проблемою півострова.

Перша кримська електростанція (Сімферополь, 1896) освітлювала лише театр і кілька центральних вулиць. На 1911 рік місто обслуговували дві невеликі електростанції (за участі іноземних інвесторів) для 25 промислових підприємств. Розвиток трамвайної мережі (бельгійські інвестори-концесіонери) та зростання промисловості на початку 1930-х збільшили попит на електроенергію, що змусило прокласти високовольтну лінію від Севастопольської ДРЕС.

У Севастополі першу електростанцію збудували 1897–1899 рр., тоді ж — першу трамвайну колію; після громадянської війни запрацювали міська станція та електростанція Морського заводу (1921), Балаклавська (липень 1922) і Північна (вересень 1923). Наявність кількох станцій дозволила 1923 року створити міський трест «Електротранс», згодом перетворений на «Крименерго». Електрифікація була потрібна і Чорноморському флоту.

Ялта отримала невелику міську електростанцію (700 кінських сил) лише 1904 року; Алушта й південнобережні селища до 1914 року освітлювалися гасовими ліхтарями. Уже в перший рік передачі Кримської області Україні (1954) українська влада порушила питання будівництва підстанцій у Гурзуфі та Алушті; проєкт постанови Ради міністрів СРСР передбачав розширення Ново-Кримської ДРЕС (Сімферополь) та лінії Керч–Феодосія (1956) і Сімферополь–Феодосія (1957).

Вирішальним став 1962 рік: із завершенням будівництва Каховської ГРЕС ввели ЛЕП 220 кВт Каховка–Джанкой ОРУ Сімферопольської ДРЕС, що зв'язала кримську енергосистему з об'єднаною енергосистемою півдня країни. У 1962–1965 рр. ввели ЛЕП Джанкой–Феодосія (220 кВ), Саки–Євпаторія, Старий Крим–Судак, Старий Крим–Планерське (110 кВ), підстанції Джанкойську (220 кВ) та Мойнаки/Донузлав (110 к Вт); упродовж 2003–2011 рр. ЛЕП Сімферополь–Севастополь переведено з 220 кВ на 330 кВ.

Перед захопленням Криму РФ у лютому 2014 року кримській електромережі передано понад 6,3 млрд кВт·год, з них понад 5,0 млрд — з материкової України (від Запорізької ТЕЦ, Запорізької АЕС та енергосистеми Миколаївської області) чотирма високовольтними ЛЕП. Автор робить висновок: економіка півострова може повноцінно функціонувати лише за електрозабезпечення з материкової України, а остаточно вирішити проблеми водо- та електрозабезпечення здатна лише деокупація Криму.

Ключові деталі / Підтеми

  • Перші електростанції: Сімферополь (1896), Севастополь (1897–1899), Ялта (1904, 700 к.с.); участь іноземних (бельгійських) інвесторів.
  • Трамвай і попит на струм: бельгійські концесіонери проклали трамвайні колії в Сімферополі (від вокзалу до центру, згодом ще дві); високовольтна ЛЕП від Севастопольської ДРЕС.
  • «Крименерго»: утворення 1923 року міського тресту «Електротранс» (згодом «Крименерго») на базі кількох севастопольських станцій (міська, Морського заводу, Балаклавська 1922, Північна 1923).
  • Електрифікація флоту: інфраструктура Чорноморського флоту потребувала електрифікації Севастополя.
  • Південний берег: Ялта (електростанція 1904), Алушта та селища до 1914 р. на гасових ліхтарях; українські підстанції в Гурзуфі та Алушті (1954+).
  • Інтеграція з Україною: Ново-Кримська ДРЕС, ЛЕП Керч–Феодосія (1956), Сімферополь–Феодосія (1957); Каховська ГРЕС і ЛЕП Каховка–Джанкой (1962) як точка з'єднання з енергосистемою УРСР.
  • Залежність від материка (до 2014): понад 5,0 млрд кВт·год з материкової України (Запорізька ТЕЦ, Запорізька АЕС, Миколаївська область) чотирма ЛЕП.

Джерела та посилання