Перейти до змісту

← На головну

Відбудова Севастополя після Другої світової війни (1944–1954)

Історичний процес відновлення та реконструкції Севастополя після катастрофічних руйнувань Другої світової війни, розвінчання імперського міфу про «виключно російську відбудову» міста та висвітлення вирішального внеску Української РСР (енергетичне й лісове постачання з Києва та Дніпра, фінансово-будівельні ресурси, підпорядкування Херсонському раднаргоспу та реставрація культурних пам'яток).

Огляд (Overview)

Після визволення Севастополя у травні 1944 року місто було майже повністю зруйноване. Постановою Державного комітету оборони / Ради народних комісарів СРСР від 26 квітня 1944 року відбудова головної бази Чорноморського флоту була проголошена «політичним завданням». Російсько-радянська пропаганда сформувала канонічний міф (втілений у рядах Василя Лебедєва-Кумача «Твой каждый уцелевший тополь взлелеет русский человек» та сучасних окупаційних проєктах на кшталт «З руїн відроджений»), згідно з яким відбудова міста здійснювалася виключно силами та ресурсами РРФСР.

Проте архівні документи свідчать, що вже з перших днів відбудови вирішальну роль відігравали ресурси й підприємства УРСР. Згідно з тією ж сталінською постановою від 26 квітня 1944 р., з Києва до Севастополя до 20 травня 1944 р. було направлено пересувну електростанцію потужністю 750 кВт з паротягом, а з Дніпроперевалки (м. Дніпро) Дніпром доправлено 10 тис. кубометрів круглого лісу.

Довоєнний рівень житлового фонду та міського господарства Севастополь перевищив лише у 1954 році — у рік офіційного входження Кримської області до складу Української РСР. Офіційне повідомлення про завершення відбудови Севастополя надіслав до ЦК КПУ 19 лютого 1957 року міський комітет Комуністичної партії України.

Ключові деталі / Підтеми

  • Перші невідкладні заходи та постачання з УРСР (1944 рік):
  • Скерування з Києва пересувної електростанції потужністю 750 кВт для забезпечення енергією першочергових відбудовчих та розмінувальних робіт.

  • Постачання 10 тис. м³ круглого будівельного лісу лісосплавом по Дніпру з перевалкою в Дніпропетровську.

  • Адміністративно-економічна інтеграція з УРСР (1954–1957 роки):

  • У 1954 р., під час передачі Криму Україні, голова виконкому Севастопольської міськради Сергій Сосницький доповідав на сесії міськради про трудові успіхи севастопольців у складі УРСР, а на початку 1957 р. у пресі інформував про введення у 1949–1955 рр. близько 324 тис. кв. м житла.
  • З червня 1957 року Севастополь та провідний будівельний трест «Севастопольбуд» увійшли до Херсонського економічного адміністративного району УРСР (Херсонського раднаргоспу) разом із Миколаївською та Херсонською областями.

  • 14 червня 1958 року новий голова міськвиконкому С. Кірсанов відзначав системну турботу ЦК КП України та уряду УРСР про розвиток Севастополя.

  • Відбудова та реставрація культурно-архітектурних пам'яток:

  • За підтримки УРСР у 1960–1970-х роках було завершено реконструкцію та реставрацію ключових об'єктів міста: Графської пристані, Панорами «Оборона Севастополя 1854–1855 рр.», Пам'ятника затопленим кораблям (реставрації 1960-х, 1980-х та 2003 рр.; у 1969 р. пам'ятник розміщено на гербі Севастополя), Художнього музею ім. Крошицького, Палацу піонерів, готелю «Севастополь», Інституту біології південних морів із Акваріумом та будівлі драматичного театру.

  • Культурно-освітній та побутовий простір:

  • Розвиток мережі українських торговельних і освітніх закладів (магазин «Українського республіканського гастроному», заснований у грудні 1956 р., Севастопольська школа-інтернат у системі 50 нових шкіл-інтернатів УРСР, висвітлення розбудови проспекту Нахімова в україномовній газеті «Радянський Крим»).

Суперечності та відкриті питання

  • Пропагандистський міф про «русский тополь» проти історичних фактів: Російські імперські та окупаційні джерела (проєкт «Кримінформ» 2018 р., поезія В. Лебедєва-Кумача) просувають тезу про виключно «російське» відновлення Севастополя. Водночас документи підтверджують, що матеріальна база, електростанції, лісоматеріали, фінанси та адміністративне керівництво відбудовою після 1944–1954 років забезпечувалися Українською РСР, а вирішальний перелом у розвитку житлофонду стався саме після 1954 року.

Джерела та посилання