Ханська Україна¶

Ханська Україна — українська козацька держава під протекторатом (васалітетом) Кримського ханства та Османської імперії, що існувала на Правобережжі та в межиріччі Дністра й Південного Бугу приблизно від середини 1680-х до початку 1720-х років. Термін охоплює низку гетьманів, яких призначали за волею султана й кримського хана (Теодор Сулименко, Яким Самченко, Степан Лозинський-Стецик, Іван Багатий, Петро Іваненко-Сулима, згодом — гетьмани у вигнанні за Прутським і Царгородським мирами, аж до Пилипа Орлика й осідку в Олешківській Січі).

Огляд (Overview)¶

Ідея козацької України під османсько-кримським протекторатом сягає ще 1650–1651 років, коли Богдан Хмельницький уклав угоду про османський протекторат (вона не набула чинності через малолітство султана Мегмеда IV). Після Андрусівського перемир'я (1667) та Бучацького (1672) і Журавненського (1676) договорів гетьман Петро Дорошенко проголосив «підданство салтану» (1668), але його влада занепала під тиском Москви й Польщі.

Власне Ханська Україна як територіальне утворення починається 1684 року, коли султан Мегмед IV за пропозицією кримського хана призначив гетьманом України козацького полковника Теодора Сулименка (Сулимку), чия резиденція (Ягорлик у лівобережному Придністров'ї) перебувала під контролем ханства. Низка наступних «ханських гетьманів» (Яким Самченко, Степан Лозинський-Стецик, Іван Багатий) утримували підосманську Правобережну Україну аж до Карловицького миру (1699), що скасував посаду «гетьмана, що перебував на службі Порті».

На початку XVIII ст. Ханська Україна стала головним осередком спротиву Москві: 1692 року Петро Іваненко (Сулима-Петрик) уклав з кримським ханом договір про «вічний мир і братерство, і спільну оборону від Москви і Польщі»; 1704 року вона увійшла до складу об'єднаної України під булавою Івана Мазепи (1704–1708). Після Полтавської битви (1709) Мазепа, Карл XII, а за ними — старшина, козаки й січовики знайшли притулок у Ханській Україні (Бендери, Варниця). 1710 року там було обрано гетьманом Пилипа Орлика, а 5 квітня 1710 року під Бендерами ухвалено його «Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького» — одну з перших європейських конституцій нового часу.

Поразка походів Орлика (1711–1714) і Царгородський мир (1714) змусили гетьмана вийти з Правобережжя; центр Ханської України перемістився до Олешківської Січі, де вона перейшла до партизанської «гайдамацької» боротьби. Занепад прискорився після від'їзду Орлика (1714) і ліквідації посади гетьмана (об'єднаної з каймаканом ногайських орд, яку з 1750-х обіймав Якуб-ага Лек). Територію дедалі частіше називали Єдисаном; остаточно Ханська Україна (Єдисан) відійшла до Російської імперії за Ясським миром (29.12.1791), хоча українське козацтво зберігалося на Задунайській Січі ще десятиліттями.

Ключові деталі / Підтеми¶

Передісторія протекторату: 1650–1651 — пропозиція османського протекторату Б. Хмельницькому; 1667–1668 — переговори й союз Петра Дорошенка з Османською імперією та «підданство салтану» на зразок Молдавського й Волоського князівств; умови (без данини, незмінюваність гетьмана, підпорядкування турецьких військ гетьману).
Заснування територіального утворення (1684): гетьман Теодор Сулименко (Сулимка) — перший із «ханських гетьманів», резиденція в Ягорлику (підконтрольне ханству Придністров'я).
Ханські гетьмани: Яким Самченко, Степан Лозинський-Стецик, Іван Багатий, Петро Іваненко-Сулима (Петрик) — діяли під булавою кримського хана в межиріччі Дністра й Південного Бугу.
Карловицький мир (16.01.1699): Правобережжя поверталося під владу польського короля, посаду «гетьмана на службі Порти» мало бути скасовано — кінець легального існування Ханської України як держави.
Мазепинський період (1704–1708): Ханська Україна увійшла до об'єднаної України під булавою Івана Мазепи; призначення Григорія Іваненка (сина гетьмана Івана Багатого) брацлавським полковником.
Полтава (1709) і Бендери: після поразки Мазепа, Карл XII та тисячі козаків і січовиків знайшли притулок у Ханській Україні; смерть Мазепи в Варниці (21–22.09.1709).
Конституція Орлика (05.04.1710): під Бендерами обрано гетьманом Пилипа Орлика; ухвалено «Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького» у присутності султана й короля Швеції — одна з перших європейських конституцій.
Похід Орлика (1711) і Прутська кампанія: спільні дії з кримським ханом Девлет-Ґіреєм і буджацько-білгородською ордою; роль у поразці Москви в Прутській кампанії (1711).
Згін 1711–1712: московсько-лівобережна примусова депортація понад 100 тисяч осіб із Правобережжя як помста за підтримку Орлика.
Олешківська Січ і занепад: після Царгородського миру (1714) центр перемістився до Олешківської Січі, тактика — партизанська війна; занепад після від'їзду Орлика й ліквідації посади гетьмана (каймакан ногайських орд, Якуб-ага Лек).
Єдисан і кінець: межиріччя Дністра й Південного Бугу дедалі частіше називали Єдисаном; Єдисанська орда прийняла російське підданство (1770); територія остаточно приєднана до Росії за Ясським миром (29.12.1791).
Козацький полк (40 куренів): під султана Ахмеда III (до 1730) об'єднано в полк на Придунав'ї (Буджак, Добруджа) з корогвою «блакитно-червоною» (півмісяць + срібна зірка на червоному, золотий хрест на блакитному); імовірний інтелектуальний центр гайдамацького руху й основа Задунайської Січі.
Церковний устрій та Браїльська митрополія: Парафії Ханської України та Олешківської Січі перебували під юрисдикцією Браїльської (Проілавської) митрополії Константинопольського патріархату. Митрополити браїльські (Даниїл 1751–1773, Іоаким 1773–1780, Кирило 1780–1792) офіційно титулувалися митрополитами «цілої України Ханської». Духовенство призначалося з Афін, Єрусалима та Константинополя (настоятель у запорожців до 1728 р. — архімандрит Гавриїл).

Суперечності та відкриті питання¶

Початок Ханської України: деякі історики відраховують початок від ставленика кримського хана Петра Суховія (1668), але Є. Букет заперечує це — Суховій був агентом ворога, покликаним підірвати османсько-гетьманську угоду; справжнє заснування пов'язує з гетьмануванням Теодора Сулименка (1684).
Трактування історіографії: російська та радянська історична наука, за твердженням статті, «легітимізували» підмосковну лівобережну Гетьманщину й применшували роль південних теренів та альтернативного державного центру під Кримом і Портою.

Джерела та посилання¶

Ханська Україна — стаття Євгена Букета в газеті «Кримська світлиця» (лауреат Премії імені В. Чорновола 2018), основне першоджерело.
Що нам відомо про «козацькі» митрополії? — стаття Євгена Букета про церковний устрій Ханської України та Браїльську митрополію.
Браїльська митрополія — православна митрополія Константинопольського патріархату, до якої належали землі Ханської України.
Петро Дорошенко — гетьман України, чий союз із Османською імперією підпорядкував Правобережжя та Ханську Україну Вселенському патріархату.
Крим — це Україна (проєкт) — газета «Кримська світлиця», звідки походить стаття, є частиною банку матеріалів проєкту.
Крим у складі Української Держави (1918) — інша спроба державного з'єднання Криму з Україною (через Гетьманат Скоропадського), паралель до доби Ханської України.
Мамай — кримський емір Золотої Орди, чиє ім'я стало символом козацтва; контекст ранніх українсько-кримських зв'язків до доби Ханської України.
Гарольд Лемб — автор «козацького циклу», де запорожець діє на території Кримського ханства; художнє відображення українсько-кримського прикордоння.
Бернард Претвич — захисник українського порубіжжя від набігів кримських татар, доба до формування Ханської України.
Андрій Щекун — головний редактор газети «Кримська світлиця», де опубліковано джерело.
Петро Іваненко (Петрик) — канцелярист Мазепи, згодом гетьман Ханської України, який у 1692 році уклав союзний договір з Кримським ханством.
Михайло Дорошенко — козацький гетьман (1625–1628), учасник походу 1628 р. на Крим на боці Шагін-Гірея проти Кан-Теміра; ранній приклад козацько-кримського союзництва.