Могильник білозерської культури біля с. Широке (монографія)
Опубліковано: 2019
Могильник білозерської культури біля с. Широке(монографія)¶
Евеліна Антонівна Кравченко. Кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу археології раннього залізного віку Інституту археології НАН України.
У 1963 році, коли в Донецьку помер один із репресованих дослідників-археологічної спадщини Херсонщини і Криму О.К. Тахтай, біля Скадовська були закінчені дослідження могильника білозерської культури на околицях с. Широке. Ці дослідження проводилися у зв'язку із прокладанням зрошувальних каналів – дніпровська вода мала дати життя засушливим землям Херсонщини і повернутого Україні безлюдного і спустошеного після ІІ Світової війни Криму. Проводив ці дослідження молодий і тоді ще невідомий археолог – Олександр Михайлович Лесков.
Довгі 56 років матеріал цього одного із найбільших могильників білозерської культури – біля с. Широке чекав на публікацію. Непроста і драматична доля його дослідника – Олександра Михайловича Лєскова наклала відбиток і на долю матеріалів його експедицій – вони, наче і маючи автора, дуже довгий час лишалися неопрацьованими. О.М. Лєсков народився 19 травня 1933 р. у Харкові. У 1955 р. він із червоним дипломом закінчив історичний факультет Харківського університету і вступив до аспірантури Інституту археології АН УРСР.
Після закінчення аспірантури був зарахований до відділу скіфо-сарматської археології інституту. У 1961 р. захистив кандидатську дисертацію «Гірський Крим в І тисячолітті до н. е.» і відразу видав її окремою монографією (Лесков, 1965). Тематика Олександра Михайловича на початку наукової кар'єри охоплювала кримські старожитності доби пізньої бронзи і раннього залізного віку.
Власне, перші його експедиції також були кримські – у складі експедицій свого наукового керівника С.М. Бібікова він працював окремим загоном на розкопках і розвідках кизил-кобинських могильників (1950-ті роки, Уркуста, Джепаллах, Чуюнча, Капак-Таш, Карли-Кая та ін.). У складі кримських експедицій він почав проводити розвідки на Херсонщині вже за перекопом – Північно-Кримської археологічної експедиції. Її Краснознаменським загоном і був досліджений відкритий керівником експедиції Н.П. Шульцем Широківський могильник.
Із кінця 1950-х років О.М. Лєсков почав працювати на Керченському півострові, надалі керував кількома великими новобудовними експедиціями – Керченською і Південно-Українською. У 1967 р. Олександр Михайлович формує і починає координувати новий повноцінний напрям діяльності інституту – археологію новобудов. В наступному 1968 році він очолює найбільшу – Каховську експедицію ІА АН УРСР. У 1971 році ця експедиція міняє назву за Херсонську і стає постійно діючою на правах відділу. Проте такий стрімкий злет науковця дуже не сподобався комусь із шановних колег.
Припавши на час скидання з посади Шелеста, на О.М. Лєскова кимось було написано донос, йому була «пришита політика» і звільнено з роботи із звинуваченням «за сіонізм в експедиції». Спадщина Олександра Михайловича – експедиція, матеріали і головне – фінансування – дісталися установі. О.М. Лєсков також підпав під заборону на професію – його перевели на роботу в Інститут кібернетики, працювати в галузі археології в сферах, підконтрольних Інституту археології АН УРСР, було неможливо, про повернення в Крим або на Херсонщину не було і мови.
О.М. Лєсков у 1974 році залишає Київ і українську археологію і переїжджає до Ленінграда. Наступного року він з другого разу захищає у Москві в Інституті археології АН СРСР докторську дисертацію «Заключительный этап бронзового века на юге Украины» (перша робота мала назву «Передскіфський період на півдні України» і була провалена на захисті у Москві) будучи співробітником Музею атеїзма і релігії в Ленінграді, а у 1981 р. переїжджає до Москви і починає працювати на посаді заввідділу археології у Державному музеї мистецтва народів сходу.
Створення цього відділу мало на меті організацію новобудовних і охоронних досліджень на Північному Кавказі – неабиякий організаторський талант і досвід Лєскова через вісім років врешті згадали і задіяли у цій колосально важливій галузі археологічних досліджень. Зараз золото Адигеї відоме на весь світ, а тоді ніхто ніякої уваги не звернув на кургани біля аулу Уляп. Виставки знахідок із цих розкопок Олександр Михайлович організовував по всьому світу від Північного Кавказу до Латинської Америки.
У 1985 році через величезний обсяг робіт тематика відділу, очолюваного О.М. Лєсковим, була розширена – Держкомітет з науки і техніки СРСР виділив додаткові кошти на створення Середньоазійської і Чукотської археологічних експедицій із подальшим створенням секторів Середньої Азії і Чукотки та Сибіру. Цей відділ і досі плідно працює по цій тематиці у Російській Федерації, чого не можна сказати про долю новобудовних відділів в Інституті археології АН УРСР, де всі вони згодом були ліквідовані, а українським музеям врешті взагалі було заборонено проводити новобудівні дослідження.
Не вдаючись у подробиці цієї плачевної ситуації в Україні нині все ж варто зазначити, що причини її криються не в державній політиці чи поганому фінансуванні. У 1997 році Олександр Михайлович переїжджає до Сполучених Штатів Америки слідом за від'їздом родини, де згодом починає працювати у Каліфорнійському (Берклі), Техаському (Остін) і Пенсильванському (Філадельфія) університетах. У 2000-х він кілька разів приїжджав в Україну і читав лекції в Київському, Харківському і Таврійському університетах.
У 2018 році на 86-му році життя Олександр Михайлович пішов у кращі світи, лишивши нам шалену кількість неопублікованого археологічного матеріалу, російській науці окрім цього ще й низку успішно працюючих інституцій, а всьому світові більше сотня наукових праць, з яких 20 монографій, каталогів і альбомів. Маю згадати, що моя успішна робота також розпочата за порадою Олександра Михайловича, який згадав в розмові із керівником проекту, в якому я працювала, професором Джозефом Картером, директором Інституту класичної археології Техаського університету, що О.М. Лесков колись аспірантом бачив дуже цікавий матеріал, розкопаний С.Ф. Стржелецьким, який зберігається у фондах Херсонеського заповідника.
За цією згадкою Дж. Картором була написана маленька записочка «Покажіть Евеліні все, про що писав Лєсков» і залишена у завфондами Херсонеса. Так я побачила Уч-Баш, який став основою моєї кандидатської дисертації, темою досліджень останніх 16 років і об'єктом дев'ятирічних археологічних розкопок в Інкермані. З часу розкопок Широкого – однієї із перших експедицій Олександра Михайловича Лєскова пройшло трохи менше 60 років. За цей час Інститут археології двічі змінив приміщення, а Наукові фонди інституту – і того більше.
Коли я в далекому 2009 році запропонувала опрацювати його колекцію і опублікувати матеріал, матеріал не було виділено в окрему колекцію, він був частиною великої колекції з розкопок кількох років Північно-Кримської і Південно-Української експедиції О.М. Лєскова. За роки переїздів і невідповідні умови зберігання реконструйовані колись керамічні посудини розклеїлись і суцільними керамічними завалами в перемішку із гіпсовими вставками лежали в ящиках.
Бірки із інвентарними номерами було переплутано, довелося все звіряти із звітом і щоденниками, щоб створити наново справжній колекційний опис із цифровими фото речей.
Початково над матеріалами почала працювати група вчених. Окрім мене, долучилися Тетяна Гошко (робота із бронзовими виробами) і Роман Лисенко (технічна робота і фотографія). Але не вдалося перейти до масового опрацювання відразу. Роман Лисенко, на якому трималася основна лаборантська робота, був звільнений з інституту за незрозумілих обставин, а я на той час опрацьовувала гігантські об'єми матеріалу з розкопок Уч-Баша, який не лишав часу на будь-що інше.
Попри це, зараз матеріал могильника опрацьовано і оцифровано відповідно до світових вимог до створення фондової документації, створено колекцію (№ 1545) і передано до фондів із відповідним актом (№845). Матеріал приведено до експозиційного вигляду. Оцифровано також звіт про розкопки. Вивірено генеральний план могильника, плани поховань із інвентарем. Монографія «Могильник білозерської культури біля с. Широке» / Лесков, О. М., Кравченко, Е. А., Гошко, Т. Ю. Львів; Винники: Історико-краєзнавчий музей; Майдан, 2019. — 206 с., ISBN 978-966-372-712-7 нарешті побачила світ в Україні.
Матеріали звіту про розкопки наведено у першому розділі роботи – «Опис Широківського могильника, каталог поховань і інвентаря» за авторства О.М. Лескова, як керівника експедиції і автора звіту про розкопки, і Е.А. Кравченко, як упорядника матеріалу і автора ілюстрацій. Передмова, вступ, розділ 2, висновки, післямова, резюме і додаток написані Е.А. Кравченко, розділ 3 написано Т.Ю. Гошко, список літератури і скорочень складено Е.А. Кравченко, переклад резюме англ. мовою – Е. Кравченко.
Висновки, отримані при аналізі матеріалу Широківського могильника підтвердили правильність заявленого О.К. Тахтаєм ще в середині ХХ ст. напряму досліджень Нижнього Подніпров'я і Криму як цілісного регіону за часів кризи бронзової індустрії і початку отримання заліза із руди. На зламі історичних епох Крим перетворився у своєрідний місток між Північним Понтом і землями материкової України і новітніми технологіями Кавказу, який був тісно пов'язаний із цивілізаціями Близького Сходу і Середземномор'ям.