Перейти до змісту

← На головну

Уряд Півдня Росії та Україна (1920)

Політика білогвардійської адміністрації генерала Петра Врангеля в Криму щодо України, українського мовно-культурного життя та взаємодії з Українською Народною Республікою у 1920 році.

Огляд (Overview)

Навесні 1920 року, очоливши Збройні сили Півдня Росії в Криму після відставки Антона Денікіна, генерал Петро Врангель змушений був кардинально змінити шовіністичний курс денікінського режиму щодо України. Розуміючи критичність військового становища перед обличчям більшовицького наступу, уряд Врангеля відмовився від репресивного гасла «єдиної і неділимої Росії», припинив офіційне переслідування українства, зрівняв українську мову в правах із російською у навчальних закладах та вступив у переговори з урядом Директорії УНР і козацькими державними утвореннями.

Попри вимушену українізаційну та миротворчу риторику врангелівського уряду, українські діячі ставилися до цих поступок із великим скепсисом, вбачаючи в них лише тимчасовий тактичний хід для боротьби з комунізмом.

Ключові деталі / Підтеми

  • Зміна політичного курсу: Врангель критикував політоцінку Денікіна, зазначаючи, що білі воювали одночасно з більшовиками, українцями, Грузією та Азербайджаном. Офіційну топографічну та юридичну дискримінацію слів «Україна» і «українці» було скасовано, а «зрадники» в офіційній риториці стали називатися «братами».
  • Мовні та культурні права: Восени 1920 р. Врангель видав указ про зрівняння української мови з російською у всіх державних та приватних школах. У Криму відновили діяльність товариства «Кримська освіта» й «Українська хата», а також видано наказ про заборону пропаганди національної ворожнечі.
  • Український комітет та референт з українських справ: При штабі Врангеля було створено Український комітет під проводом генерала Василя Кирія, нащадка чернігівських козацьких старшин, який опікувався дипломатичними взаєминами з Україною.
  • Переговори з Армією УНР: У травні 1920 р. Врангель прийняв першу дипломатично-військову місію УНР під проводом генерала Михайла Омеляновича-Павленка. Восени 1920 р. відбувся візит офіційної делегації УНР на чолі з полковником Михайлом Литвиненком та Левком Чикаленком.
  • Українські осередки та Чорноморський флот у Севастополі: У Севастополі діяли представники більшості українських партій. У травні 1920 р. делегація УНР зустрілася з майже 300 морськими офіцерами, які вітали гостей співом «Заповіту» та гімну «Ще не вмерла Україна».
  • Союз із козацькими утвореннями: 4 серпня 1920 р. в Севастополі Врангель підписав угоду з урядами Дону, Кубані, Тереку та Астрахані про їхню абсолютну незалежність при збереженні військового й дипломатичного керівництва за Врангелем. Від Кубанської Народної Республіки угоду підписав виконувач обов'язків отамана Василь Іванис.
  • Склад армії Врангеля: За даними історика Андрія Іванця, наприкінці літа — початку осені 1920 р. у врангелівській армії було 70–80% українського елемента, значна частина офіцерського складу раніше служила у військах УНР або Української Держави, а в самій армії діяло проукраїнське підпілля.
  • Евакуація та еміграція: Під час евакуації в листопаді 1920 року з Криму відійшли 126 кораблів із 150 тис. евакуйованих (в тому числі 15 тис. кубанських козаків). В еміграції частина вояків Врангеля зверталася до уряду УНР для отримання паспортів або приєднання до Армії Симона Петлюри.

Суперечності та відкриті питання

  • Щирість намірів Врангеля: Офіційна українізаційна риторика та мовний указ суперечили збереженню монархічно-імперського ядра врангелівського генералітету. Представники УНР (Євген Чикаленко) і Кубанської Ради (Василь Іванис) зазначали, що врангелівці проводили поступові реформи неохоче, а у жовтні 1920 р. Врангель прямо погрожував кубанським діячам за проукраїнську роботу в Криму.
  • Сучасна комеморація Врангеля в Криму: Встановлення у вересні 2016 року в Керчі пам'ятника Врангелю російською окупаційною адміністрацією та священнослужителями УПЦ МП викликало гостру дискусію. З одного боку, сучасна російська пропаганда зображує Врангеля «державником і упорядником», прикриваючи його мовою проукраїнські поступки 1920 року, з іншого — кримськоукраїнські історики (Андрій Іванець, Сергій Конашевич) зауважують про наявність великої кількості українців та підпілля в його війську.

Джерела та посилання