Перейти до змісту

← На головну

Український театр у Криму

Після передачі Кримської області до складу УРСР 1954 року у Сімферополі було створено Кримський обласний український музично-драматичний театр — важливий осередок української культури на півострові. Театр постав на основі переведеного з Київщини пересувного драматичного колективу (відкриття 16 червня 1955 р. виставою «Сильні духом»), а його статус було остаточно закріплено постановою ЦК КПУ від 6 грудня 1956 року, попри гостру нестачу стаціонарної бази та протидію місцевої влади. Передували цьому масштабні гастролі провідних мистецьких колективів України у 1954 році.

Огляд (Overview)

Українське театральне мистецтво користувалося великим попитом у кримського глядача ще з кінця XIX століття. Лібералізація національної політики наприкінці 1880–1890-х років активізувала діяльність професійних труп українських корифеїв — Михайла Старицького, Івана Карпенка-Карого (Тобілевича), Панаса Саксаганського (Тобілевича) та Марка Кропивницького. Їхні гастролі по Криму переконливо довели, що місцеве населення, насамперед українці, з величезним інтересом і любов'ю зустрічало українську театральну трупу. Кримські гастролі українських театрів докладно дослідив професор Петро Киричок, чиї праці засвідчують, що відголоси успішних вистав зберігалися навіть у повоєнні роки.

Після 1954 року, коли Кримську область підпорядкували Україні, переселення з УРСР набувало шалених темпів. Питома вага українців у Криму наприкінці 1950-х років значно збільшилася й становила понад 700 тисяч осіб (до того офіційна статистика фіксувала близько 200 тисяч, а в перше повоєнне десятиліття додалося ще кілька десятків тисяч переселенців). Керівництво УРСР усвідомлювало: залучити стабільну робочу силу з України можна, лише створивши елементарні культурні умови для переселенців. Для швидкого насичення культурного середовища улітку 1954 р. Уряд УРСР організував масштабні гастролі найкращих республіканських колективів: Харківського театру опери й балету, Одеського театру музичної комедії, Державного українського хору, Капели бандуристів УРСР, Ансамблю танцю УРСР, Буковинського та Закарпатського хорів, що зустріло велике піднесення серед населення. Тоді ж постала ідея створення стаціонарного українського театру.

Питання обговорювалося впродовж 1954–1956 років. У Центральному державному архіві громадських об'єднань України (ЦДАГО) збереглося кілька ключових документів: - Лист Дмитра Полянського (секретаря Кримського обкому КПУ) до ЦК КПУ від 2 жовтня 1954 року про створення у Сімферополі постійно діючого українського театру музичної комедії. Кримська влада навіть запропонувала використати для нього приміщення клубу обласного Управління МВС у центрі міста (вул. Менделєєва, 3). - Того ж дня, 2 жовтня 1954 року, бюро Кримського обкому КПУ ухвалило постанову «Про створення в м. Сімферополі українського театру музичної комедії». - На початку грудня 1954 року завідувач сектора науки і культури ЦК КПУ Єфіменко підготував довідку «Про перебазування до м. Сімферополя пересувного українського драматичного театру». Міністерство культури УРСР визнало недоцільним відкривати театр музичної комедії й запропонувало перебазувати до Криму один із пересувних українських драматичних театрів. - Постанова Ради Міністрів УРСР від 21 травня 1955 року «Про переведення Київського обласного пересувного драматичного театру з Київської до Кримської області» була виконана: театр переведено до Сімферополя і до реконструкції нового стаціонарного приміщення розташовано в клубі ім. Дзержинського. 16 червня 1955 року відбулося відкриття театру виставою «Сильні духом».

Майже через рік президія ЦК КПУ 6 грудня 1956 року ухвалила постанову «Про всебічне вивчення діяльності та існуючих проблем новоствореного Кримського українського драматичного театру». Спеціальна партійно-урядова комісія виявила, що місцеві органи влади не виявили належного піклування про театр: у приміщенні Будинку культури обласного управління МВС на вул. Менделєєва театру виділили лише п'ять кімнат, за які вимагали кабальну оренду — 1500 крб на місяць, по 700 крб за кожну виставу та ще 100 крб щодня за денні репетиції. Через невиконання урядового рішення 10 акторів лишилися без житла, а більшість працівників через побутові труднощі залишили театр. Головною причиною низької художньої якості перших вистав комісія визнала відсутність стаціонарної бази: із 362 спектаклів за 10 місяців 1956 року 360 театр провів поза Сімферополем, на непристосованих сільських майданчиках.

Постанова 6 грудня 1956 року зобов'язала Міністерство культури надати театру всебічну підтримку й запровадила: 1. Стаціонарне розташування у Сімферополі з виїзними спектаклями для області. 2. Передачу театру у постійне користування Будинку культури обласного управління МВС на вул. Менделєєва, 3. 3. Визначення головного напряму як театру музично-драматичного та затвердження назви «Кримський обласний український музично-драматичний театр». 4. Поповнення репертуару п'єсами на сучасну тематику.

Особливо плідним виявилося перше творче десятиліття. У золотий фонд увійшли вистави «Маруся Богуславка» М. Старицького, «Дай серцю волю — заведе в неволю» М. Кропивницького, «Наймичка» та «Безталанна» І. Карпенка-Карого, «У неділю рано зілля копала» за О. Кобилянською, опера «Катерина» А. Аркаса. У різні роки йшли «Наталка Полтавка» І. Котляревського, «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Сорочинський ярмарок» О. Рябова, «Майська ніч» за М. Гоголем, «За двома зайцями» М. Старицького, «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ'яненка, «Титарівна» М. Кропивницького, «Гуляща» Панаса Мирного та багато інших. У театрі працювали режисери Є. Степанов, С. Бойко, В. Недашківський, В. Леногородський, В. Аносов, С. Сміян та ціла плеяда акторів (М. Андрусенко, С. Ботвин, І. Бурмистренко, С. Валдановський, В. Веремеєнко, З. Демиденко, В. Дідусенко, Й. Добровольський та інші).

Упродовж майже 60-літнього існування театр неодноразово змінював назву, репертуар і склад, але залишався провідним осередком українства на півострові.

Ключові деталі / Підтеми

  • Передумови та гастролі корифеїв: попит кримського глядача на українське театральне мистецтво існував ще з кінця XIX ст. — завдяки гастролям труп Старицького, Карпенка-Карого, Саксаганського, Кропивницького (театр корифеїв), що їх дослідив професор Петро Киричок.
  • Літні гастролі 1954 року: масштабний виїзд до Криму Харківського театру опери й балету, Одеського театру музкомедії, Державного укр. хору, Капели бандуристів УРСР, Ансамблю танцю УРСР, Буковинського та Закарпатського хорів для культурного ознайомлення кримчан з українським мистецтвом.
  • Рішення 1954–1956 рр.: ініціатива Кримського обкому (лист Д. Полянського 2.10.1954, постанова бюро обкому того ж дня) та переведення Київського обласного пересувного театру до Сімферополя (постанова Ради Міністрів УРСР 21.05.1955, відкриття виставою «Сильні духом» 16.06.1955).
  • Постанова ЦК КПУ від 6 грудня 1956 р.: надання статусу «Кримський обласний український музично-драматичний театр», стаціонар у Сімферополі, визначення музично-драматичного напряму діяльності.
  • Проблеми становлення: відсутність стаціонарної бази, кабальна оренда приміщення МВС на вул. Менделєєва, 3 (1500 крб/міс + 700 крб за виставу + 100 крб/день за репетиції), незабезпеченість житлом (10 акторів без помешкання), плинність кадрів, репертуарні труднощі (висновки комісії 1956 р.).
  • Репертуар та митці: українська класика (Старицький, Кропивницький, Карпенко-Карий, Котляревський, Гулак-Артемовський, Квітка-Основ'яненко, Кобилянська, Гоголь), режисери й актори театру.
  • Автор та джерело: статті Петра Вольвача («Кримська світлиця», 2017, № 32, № 37–38), побудовані на документах ЦДАГО України (ф. 1, оп. 31, спр. 19, арк. 138; а також опублікованих у збірнику «Крим в умовах суспільно-політичних трансформацій (1940–2015)», К., 2016).

Джерела та посилання