Перейти до змісту

← На головну

Енергетична незалежність України

Проблема енергетичної (передусім газової) залежності України від РФ та шляхи її подолання: зменшення енерговитрат, нарощування власного нафтогазовидобування й розвиток відновлюваних джерел енергії. Стаття Романа Яремійчука (2016) розглядає цю залежність як інструмент російської гібридної війни, посилений корупцією та відсутністю політичної волі.

Огляд (Overview)

Однією з частин гібридної війни Росії проти України було максимально можливе руйнування економіки країни через її залежність від поставок російського газу. Автор стверджує, що за 25 років цю залежність можна було ліквідувати, але для цього бракувало політичної волі керівництва держави, а на енергетичну проблему наклалася масштабна корупція — як «зверху», так і «знизу».

У основу економічної політики пропонувалося покласти, з одного боку, зменшення енерговитрат у всіх галузях народного господарства, а з другого — вкладання коштів у нарощування власних енергетичних ресурсів.

Ключові деталі / Підтеми

  • Зменшення енерговитрат: у Європі з 1971 р. діють закони, що пов'язують зниження енергоємності продукції з пропорційним зменшенням податків; в Україні ж пільги надавалися найенерговитратнішим галузям (металургія, хімія — компаніям Ахметова, Фірташа), які виводили надприбутки в офшори, не інвестуючи в енергоефективність.
  • Польський приклад (1990–1996): Польща взяла 6 млрд доларів позики в зарубіжних банків, створила інфраструктуру (внутрішньоквартирне опалювальне обладнання, енергоефективні вікна/двері, заміна систем) і розрахувалася за 8 років; нині споживає у 5 разів менше газу, ніж Україна. Ключ: позики під реальні програми, а не «латання дірок».
  • Занепад власного видобутку: створено «найгіршу у світі» податкову систему, що загальмувала малий і середній бізнес; різкий спад видобування нафти й газу та проїдання запасів.
  • Нереалізовані держпрограми: три програми нарощування нафтогазовидобування під керівництвом П.Ф. Шпака були затверджені урядом, але не профінансовані; планували зростання видобутку газу до 28–36 млрд м³ та нафти до 5 млн т/рік до 2010 р. Не враховували видобуток вуглеводнів із кримського шельфу Чорного моря, сланцевий газ і метан Донбасу.
  • Корупція в геологорозвідці: міністр палива та енергетики уряду Азарова Юрій Бойко (2010) спрямував кошти на розвідку в Африці, мотивуючи це відсутністю перспективних структур в Україні; за даними геолога Євгена Довжка, лише в Карпатському регіоні — понад 600 млн тонн нафти.
  • Кримський шельф і ВЕНКО: допуск західних приватних компаній до розвідки на Чорному морі (замість сумнозвісної ВЕНКО) зробив би захоплення Криму Росією надзвичайно ризикованим для РФ.
  • Відновлювані джерела енергії: у Німеччині, Великобританії, ПАР вони становлять ~25% енергоспоживання, у Туреччині планують 16%, у Норвегії — високий показник; в Україні цей показник лише 3–5%. 25% німецької «зеленої» енергії повністю перекрили б увесь енергоспоживання України.
  • Податкові стимули й капітал: пропонується залучати приватний (власний і зарубіжний) капітал та звільняти на 10–15 років від оподаткування компанії, що розвивають нетрадиційні джерела енергії.
  • Роль науки: НАК «Нафтогаз України» не ставить завдань і не фінансує науку; за наявності політичної волі вчені могли б за 5–7 років розробити програми позбавлення енергозалежності.

Суперечності та відкриті питання

  • Автор покладає провину за зрив енергонезалежності переважно на політичне керівництво та корупцію, тоді як практична реалізація (доступність технологій, світові ціни на вуглеводні, геологічні ризики сланцевого газу) потребує додаткового критичного аналізу з інших джерел.
  • Твердження про наявність >600 млн тонн нафти в Карпатах наводиться з посиланням на одного геолога (Євгена Довжка) без незалежної верифікації.

Джерела та посилання