Перейти до змісту

← На головну

Внесок України у відбудову Криму (1944–1954)

Внесок України у відбудову Криму (1944–1954) — масштабна державна та господарсько-демографічна діяльність із порятунку і відновлення Кримської області у перше повоєнне десятиліття шляхом залучення людських, фінансових і матеріальних ресурсів УРСР, а також планового переселення майже мільйона українських селян і спеціалістів ще до офіційного акту передачі Криму до складу УРСР у 1954 році.

Огляд (Overview)

Після вигнання нацистських окупантів та здійсненої тоталітарним режимом депортації кримських татар й інших народів у 1944 році Крим опинився у стані суцільної депопуляції та господарської руїни. Початкові спроби Кремля заселити півострів російським населенням з внутрішніх областей РРФСР зазнали поразки: переселенці не володіли навичками південного степового та чаїрного землеробства і в більшості випадків залишали півострів.

У результаті відбудова знелюдненого Криму була фактично перекладена на УРСР. Починаючи з серпня-вересня 1944 року, уряд УРСР на виконання постанови ДКО СРСР організував масовий оргнабір та переселення українських господарств до Криму, постачання матеріалів, техніки, педагогічних і медичних кадрів.

Ключові деталі / Підтеми

  • Постанова 1944 року про перше переселення з УРСР: На виконання постанови ДКО СРСР № 6372с від 12 серпня 1944 р., Раднарком УРСР і ЦК КП(б)У ухвалили рішення про переселення до 1 жовтня 1944 року в Куйбишевський (нині Бахчисарайський) район 3000 господарств (9000 осіб) з Вінницької, Житомирської, Київської, Кам'янець-Подільської, Сумської, Чернігівської та Полтавської областей. Разом із селянами направлялися 41 голова колгоспу, 32 голови сільрад, 40 учителів, 3 лікарі, 8 агрономів, механізатори й комбайнери.
  • Провальне залюднення з РРФСР: Спроби заселити найпривабливіші регіони Південного берега Криму переселенцями з російської глибинки виявилися невдалими — переселенці розбігалися через непривідність до місцевих агрокліматичних умов. У Криму стійко затримувалися лише переселенці з Кубані та Ставропілля, значну частину яких складали етнічні українці.
  • Правовий статус майна депортованих: Житлові будинки та засаджені землі виселених народів передавалися переселенцям (у власність лише після 5 років безперервної праці в колгоспі без права продажу чи оренди). Водночас влада зобов'язувала переселенців купувати майно й інвентар депортованих, що десятиліттями формувало негативну соціально-психологічну напругу.
  • Україноцентричність населення та Всеукраїнський референдум 1991 року: Незважаючи на цілеспрямовану повоєнну русифікацію, населення Криму залишалося україноцентричним. На Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року за Незалежність України висловилися:
  • 54,2% виборців Кримської АРСР (при явці 67,7%);
  • 57,0% виборців м. Севастополя;
  • 72,0% військовослужбовців Чорноморського флоту (при явці 97,0%).
  • Оцінка економічної прив'язаності (Єгор Гайдар): У 1995 році російський політик Єгор Гайдар публічно зазначив, що Крим повністю «зав'язаний» на Україну, а його гіпотетичне приєднання до Росії просто доконає російську економіку.

Джерела та посилання