Білогірськ¶

Білогірськ — місто в передгірній частині Криму, районний центр, відоме в минулому як Карасубазар — один із найважливіших караванних базарів пізнього Середньовіччя. Розташоване на річці Карасу, біля знаменитої Білої Скелі (Ак-Кая), з якою пов'язане його сучасне найменування.

Огляд (Overview)¶

Місто лежить майже на півдорозі між південно-східним узбережжям півострова та його адміністративним центром. Нині це райцентр малого передгірного району, до якого не завертають далекі кримські маршрути. Історично Карасубазар був великим торговим вузлом на перехресті шляхів із заходу півострова до порту Кафа та зі сходу Криму на Бахчисарай, що сприяло його піднесенню та впливу роду Ширин у Кримському ханстві.

Ключові деталі / Підтеми¶

Географія та назва: Місто розташоване на річці Карасу («чорна вода» в перекладі тюркськими мовами — річки з підземних джерел). Сучасну назву «Білогірськ» отримало по війні через розташовану поруч Білу Скелю (Ак-Кая).
Давня історія: Перші згадки про місто (як Карасубазар) сягають XIII століття. Першими мешканцями місцини вважаються неандертальці (стоянка у Червоній Балці). У 14 км знайдені «таврські скрині» — поховання епохи бронзи, подібні до дольменів; назва неолітичної культури Кемі-Обинська походить від кургану Кемі-Оба в районі.
Караван-сарай Таш-Хан: За свідченнями істориків, збудований ще у XIII столітті (або раніше); збереглися лише руїни — свідчення східного торгового минулого міста.
Козацькі походи та Хмельницький: У 1620–1622 роках у Карасубазарі перебував у татарському полоні Богдан Хмельницький. У XVII ст. місто — головний центр торгівлі невільниками — зазнавало нападів запорожців (1624, 1628, 1630, 1675).
XVIII століття: Іоганн Тунманн описував його як одне з найбільших міст Криму (грецька назва — Маврон Кастрон, «чорна фортеця»). Близько року Карасубазар був резиденцією кримського хана і фактичною столицею Криму. 1772 року тут підписано Карасубазарський трактат, що закріпив перехід Криму під російський протекторат.
Природні об'єкти: «Дуб Суворова» (понад 750 років; легенда про російсько-турецькі переговори не відповідає дійсності) та маловідомий каньйон Кок-Асан із каскадом водоспадів і цілющими джерелами.

Джерела та посилання¶

Місто на узбіччі — стаття Алекса Верби в газеті «Кримська світлиця» (2019, № 33-34), основне джерело про історію та природу Білогірська.
Херсонська і Таврійська губернії — Кримське ханство, перехід якого під російський протекторат закріпив Карасубазарський трактат 1772 р., згодом увійшло до Таврійської губернії.
Чуфут-Кале — печерне місто в сусідньому Бахчисарайському районі, пов'язане з історією кримських ханів.
Болгари в Криму — болгарське село Кишлав (нині с. Курське Білогірського району) як частина історії етносу в Криму.
Король і хан (концепт-сторінка) — 1782 року через Карасубазар (нині Білогірськ) без жодного пострілу пройшли російські полки для відновлення Шахін Герая на престолі.
Козу-баш — кримський сорт яблуні — у Білогірському (Карасубазарському) районі 2018 року знайдено старе дерево рідкісного сорту яблуні козу-баш.
Кримчаки — Карасубазар (Білогірськ) був основним центром кримчаків, де існувала «Кримчацька сторона» — компактне поселення кримчацької громади вздовж лівого берега річки Кара-су.
Вірменія Приморська (Вірмени в Криму) — Карасубазар (Білогірськ) слугував одним із найбільших ремісничих і торговельних осередків вірменської громади Криму, де після 1783 р. діяла вірменська самоврядна громада.