Перейти до змісту

← На головну

Велике переселення українців до Криму

Планове та масове переселення колгоспників та спеціалістів з материкової частини України до Криму, організоване радянською владою після депортації кримських татар та інших народів у 1944 році з метою відбудови зруйнованого війною та занедбаного господарства півострова.

Огляд (Overview)

У результаті примусового виселення кримськотатарського населення, німців, греків, болгар та вірмен у 1944 році Кримський півострів опинився у стані глибокого економічного й аграрного колапсу. Перша хвиля переселенців з російської глибинки з відновленням господарства не впоралася. Для порятунку економіки півострова та одночасного регулювання демографічно-політичної ситуації кремлівська влада ініціювала масове примусово-добровільне переселення українського селянства. Міграційний процес розпочався наприкінці 1944 року і досяг найбільших масштабів у 1949–1953 роках, задовго до офіційної передачі Кримської області зі складу РРФСР до УРСР у 1954 році.

Традиція українських переселень до Криму для господарського освоєння степових земель сягає ще XIX століття (зокрема заснування села Новомиколаївка полтавцями після Кримської війни 1853–1856 рр.), проте у радянський період вона набула масового державного характеру.

Ключові деталі та етапи переселення

  • Перша хвиля (кінець 1944 року): розгортання перших ешелонів з материкової України. Переселенцям виділялася грошова допомога та виплати за залишену худобу.
  • Постанови 1949–1950 років: Постанова союзного уряду від 5 грудня 1949 р. № 5530 та Постанова Ради Міністрів УРСР від 29 грудня 1949 р. № 3893 визначили переселення 1000 сімей (~5 тисяч осіб) з Дрогобицької, Закарпатської та Чернівецької областей. Для виконання плану було додатково залучено Вінницьку, Кам'янець-Подільську та Київську області. За перше півріччя 1950 р. до Криму прибули 972 сім'ї (4070 осіб).
  • Умови та втечі переселенців: через непридатні для життя умови (розселення у хлівах і фермах, відсутність опалення, питної води та електрики) частина селян тікала назад. Лише з Судацького району на жовтень 1949 р. з 169 сімей втекли 83 родини, у тому числі члени комуністичної партії.
  • Зміна тактики у 1951 році (переселення цілими колгоспами): згідно з Постановою РМ СРСР № 1849 від 1 червня 1951 р. та РМ УРСР № 1406 від 13 червня 1951 р. започатковано переселення цілими колгоспами та бригадами, а не поодинокими сім'ями. Надавалися 10-річні кредити (16–20 тис. крб. на сім'ю), а також запроваджувалася колективна відповідальність.
  • Демонтаж та вивезення сіл: для ліквідації підстави повернення селян проводили фізичний демонтаж будівничих конструкцій сіл (наприклад, рішення Київської облради від 5 грудня 1951 р. про демонтаж бригади колгоспу ім. Петровського Розважівського району та перегін худоби пішки у розпал лютої зими).
  • Вимоги кримського керівництва: голова Кримського облвиконкому Дмитро Полянський у листі до голови Раднаркому УРСР Дем'яна Коротченка наполягав на прийомі переселенців виключно цілими колгоспами та відмовився приймати 1400 сімей із Закарпаття.
  • Загальна статистика (1949–1951 рр.): за даними Ради Міністрів УРСР, за цей період з УРСР переселено 13 111 сімей (майже 52 тисячі осіб).
  • Історичне значення: десятиліття знекровлення українського села та виснажливої праці українців у 1944–1954 роках реанімувало Крим. Колосальні фінансові й людські витрати відбувалися повністю коштом та ресурсами України.

Джерела та посилання