Перейти до змісту

← На головну

Караїми

Караїми (самоназва карай — «читач», «знавець священних текстів») — один із небагатьох корінних народів, батьківщиною якого є Україна; найбільше їх здавна проживає в Криму. Це тюркомовна етнорелігійна спільнота, що сповідує ананітство — доталмудичну течію іудаїзму, засновану на безпосередньому читанні Святого Письма.

Огляд (Overview)

Караїми — самобутній корінний етнос Криму поряд із кримськими татарами та кримчаками. За походженням існує кілька наукових теорій: (1) тюрки, що прийняли ананітство в Хозарському каганаті; (2) етнос, сформований у Криму асиміляцією євреїв із тюрками з XIII ст.; (3) група послідовників доталмудичного іудаїзму, що асимілювалася з тюркськими народами в Хозарському каганаті й осіла в Криму. Караїмська мова належить до кипчацької групи тюркських мов (на письмі обслуговувала переважно релігійні тексти івритом — лешон кодеш), а побутова й світська література розвивалася караїмською тюркською.

Релігія караїмів — ананітство, течія в іудаїзмі, названа на честь проповідника Анана бен Давида, який у Багдаді піддав критиці Талмуд на користь прямого читання та розуміння Біблії («Ретельно шукайте в Біблії і не покладайтесь на мої судження»). Богослужіння відправляються в кенасі — караїмському храмі, що завжди орієнтований суворо за віссю північ–південь, із фонтаном та приміщенням для ритуального омивання; при вході треба роззуватися. Культурні складові караїмів поєднують культи предків, світового дерева (сакральний дуб) та небесних світил; у фольклорі бог постає як Тенгрі (Тен'рі) — паралель із хозарсько-тюркськими уявленнями.

Ключові деталі / Підтеми

  • Теорії походження: тюрксько-хозарська, кримська асиміляційна та доталмудично-іудейська версії; караїми не мають цілковитої спорідненості з єврейською нацією, як і їхні предки — хозари, сармати, алани, кочові тюрки. У кримськотатарських документах їх називали «іудейським народом» або євреями-караїмами.
  • Релігія й календар: ананітство ґрунтується виключно на Та На Ху (Старий Заповіт); літочислення від створення світу (до нашої ери додається 3751 рік), місячний рік тривалістю 354 дні 8 год 48 хв, Новий рік наприкінці вересня, головний день тижня — субота, свята починаються після заходу сонця.
  • Етнічний характер: благодійність (майже не було жебраків), миролюбність, толерантність, відсутність донощиків; пізні шлюби (чоловіки ~30, дівчата ~20 років), скромні ранкові весілля; коштом заможних караїмських родин зведено євпаторійські санаторії, лікарні, сквери, навіть профінансовано православний храм.
  • Рання історія в Криму: перші писемні згадки — XIV ст. (проживали в Солхаті/Старому Криму); у XIV–XIX ст. центром караїмів Криму було місто Джуфт-Кале (Чуфут-Кале, «Подвійна фортеця»); з 1734 р. тут діяла власна друкарня Кримського ханства; караїми опікувалися монетним двором і були шанованими людьми при дворі.
  • Оформлення як окремого етносу: 1837 року Микола I указом визначив духовні управління в Євпаторії, Галичі та Тракаї (Литва); керівна посада — гахам (духовний наставник і адміністративний керівник); у Російській імперії караїми мали послаблення порівняно з євреями (право на земельну власність), циркуляр Столипіна підтвердив, що караїми — неєвреї.
  • Порятунок під час Другої світової: антисемітські експертизи 1938–1939 рр. (за ініціативи євпаторійського міського голови Семена Дувана, поїздка до Берліна) та документи, знайдені 1941 р. адвокатом Самуїлом Ходжашем у сімферопольському архіві, визнали караїмів окремим (тюркським) народом — це врятувало їх від знищення. Водночас в Ізраїлі караїмів визнано єврейською сектою (що дає право на репатріацію).
  • Караїми в Україні (Галичина й Волинь): дві версії появи — за Данила Галицького (договір із ханом Батиєм 1246 р.) чи за Великого князя Литовського Вітовта (переселення 383 сімей із Криму в 1392–1397 рр. до Тракая, Луцька, Галича; друга версія документально обґрунтованіша). Перша згадка про караїмів Галича — 1578 р. (привілеї Стефана Баторія); у Луцьку збереглася караїмська кенаса та вулиця Караїмська, до 1936 р. виходив журнал «Карай авазі».
  • Культурне надбання: полемічний твір караїма Ісаака «Хіззук Емуна» (з похвалою Вольтера); поет Захарія Абрагамович (1878–1903, пісня «Гей, орле, орле»); музеї галицьких караїмів (Галич), приватний музей у Феодосії, відділення в Бахчисараї; єдина діюча кенаса України — в Євпаторії; караїмський етнографічний музей від 1940 р. у Вільнюсі. Нині громади живуть в Україні (Крим, Луцьк, Галич), Росії, Литві, Польщі, Туреччині, Франції, США, Ізраїлі.

Суперечності та відкриті питання

  • Єврейська чи тюркська ідентичність: для широкої публіки, кримських татар, турків та польського/австрійського законодавства караїми були «просто євреями» (іудейська віра, єврейський алфавіт, імена), тоді як самі караїми та експертизи доводили їхню тюркську окремішність. В Ізраїлі караїми досі визнані єврейською сектою — суперечність збергіається.
  • Походження в Галичині: версія про переселення за Данила Галицького не має документальних підстав (лише згадка у згорілій 1830 р. релігійній книзі), тоді як версія Вітовта документально обґрунтована.

Джерела та посилання

  • Українські караїми — стаття Ярослава Самовидця в газеті «Кримська світлиця» (2016, № 37); основне джерело.
  • Етногенез кримських татар — караїми названі поряд із кримськими татарами та кримчаками серед автохтонів Криму.
  • Чуфут-Кале (печерне місто-фортеця) — Джуфт-Кале був центром караїмів Криму (XIV–XIX ст.), з караїмськими кенасами й друкарнею 1731–1734 рр.
  • Караїми Феодосії — одна з найдавніших караїмських громад Криму в Кафі/Феодосії.
  • Татари-липка — 1397 р. Вітовт розселив кримських татар та караїмів біля Тракая, сформувавши гвардію; спільна історія переселення з Криму до Литви.
  • Семен Дуван — міський голова Євпаторії, караїмський громадський діяч, який лобіював визнання не-єврейського походження караїмів у 1938 році.
  • Кримчаки — споріднена тюркомовна єврейська етнічна група Криму (рабаніти), яку в кримськотатарській традиції називали «зюлюфлю чуфутлар» на противагу караїмам-«зюлюфсюз чуфутлар».