Перейти до змісту

← На головну

Битва за Крим (1941–1942)

Події початкового радянського наступу в Криму взимку 1941–1942 років (насамперед Керченсько-Феодосійська десантна операція та існування «Кримського фронту») і його крах, розглянуті крізь призму критики радянської військової історіографії. Стаття робить акцент на прорахунках командування Червоної армії та на ставленні місцевого населення (зокрема кримських татар) до радянських «партизанів».

Огляд (Overview)

У грудні 1941 — травні 1942 року радянське командування спробувало десантними операціями переламати ситуацію в Криму, де після падіння решти півострова утримувалися лише Севастополь та Керченський півострів. Попри початковий успіх (захоплення Керченського півострова) операція закінчилася повним розгромом: три радянські армії оточені й розбиті, загальні втрати — понад 300 тисяч осіб, із них близько 170 тисяч полонених. Автори статті (В. Верховський, Х. Баутенбах) свідомо відмовляються від російськомовних джерел і пропонують погляд, відмінний від офіційної радянської версії, покладаючи провину за поразку на некомпетентність штабів, відсутність ППО, медичного забезпечення та радіорозвідки, а також на відкритий радіообмін.

Ключові деталі / Підтеми

  • Керченсько-Феодосійська десантна операція (грудень 1941 — січень 1942): 24 та 26 грудня 1941 року біля Керчі висаджено щонайменше дві стрілецькі дивізії (втрати — близько 20 тис. бійців, майже всі загинули; висадку 24 грудня радянська історіографія нібито замовчувала). 29 грудня у Феодосії висаджено 44-у армію, 51-а армія по кризі перейшла Керченський пролив; до 30 грудня обидві армії перейшли в наступ. Керченський півострів утримувався до травня 1942 року.
  • «Кримський фронт»: з 28 січня до 19 травня 1942 року вузька смужка Керченського перешийку офіційно йменувалася Кримським фронтом. У першому ешелоні десанту — понад 80 тис. бійців (для порівняння: у Нормандії 6 червня 1944 р. союзники висадили 156 тис.).
  • Причини поразки (версія авторів): відсутність засобів ППО та медичного забезпечення (у складі десанту навіть не було медсанбату), погана взаємодія між арміями і флотом, відкритий радіообмін (німці знали плани висадки ще 1 грудня 1941 року завдяки радіотехнічній розвідці, якої в Червоної армії не було). Чисельна перевага радянських військ сягала 16 разів, але була знівельована наказом штабу наступати по Арабатській стрілці замість сімферопольського напрямку.
  • Німецький погляд (Манштейн): фельдмаршал засвідчує, що на початку січня 1942 року перед німецькою 11-ю армією фактично був відкритий шлях до залізниці Джанкой–Сімферополь, але слабкий фронт охорони не встояв би — перевага Червоної армії була у 16 разів. Наголошується на німецькому принципі ініціативи командирів на відміну від жорсткої схеми Червоної армії.
  • Євпаторійський десант (5 січня 1942): протримався лише три дні, попри підтримку більшовицького підпілля; німці знищили і десантників, і підпільників. Автори іронізують над створеним 2015 року в Євпаторії дитячим клубом «Эвпаторийский десант».
  • Ставлення населення та «партизани»: місцеве населення не сприймало радянських парашутистів-«партизанів» за своїх; наводиться свідчення начальника Другого партизанського району І. Генова (31.01.1942) про озброєння німцями місцевого татарського населення для боротьби з партизанами. Село Коуш стало символом опору кримських татар радянським «партизаночекістам»; заступник начальника штабу Кримського партизанського руху Є. Попов пропонував «зрівняти Коуш з землею».
  • Зв'язок із депортацією 1944 року: стаття простежує, як сталінський режим через два роки звинуватив кримських татар у зрадництві (спираючись на факти співпраці частини з окупантами, як і росіян), що стало підставою для депортації. Автори вказують, що з окупантами співпрацювали й кримські росіяни, але репресовано було лише татар.

Суперечності та відкриті питання

  • Оцінка подій 1942 року: стаття подає різко критичну версію на адресу радянського командування та «партизанів» і спирається на німецькі спогади (Манштейн). Це однобічна точка зору, яка потребує зіставлення з іншими джерелами (радянськими архівами, сучасними українськими дослідженнями) — у вікі наразі такі джерела не опрацьовані.
  • Питання колабораціонізму кримських татар: автори наводять факти озброєння татар німцями та опору в Коуші, що пізніше використали для звинувачення всього народу. Це прямо перегукується з дискусією про сфальсифіковані радянські дані про «20 тисяч дезертирів» (див. сторінку про депортацію), але стаття не дає остаточного висновку, лише фіксує аргументи.

Джерела та посилання